У цьому році виповнилася 70-а річниця Голодомору 1932–33 рр., затіяного совєтським режимом, у якому загинуло від 7 до 10 мільйонів українців. Сама лиш чисельність цих жертв кваліфікує цю подію як найбільш масовий ґеноцид у світі. Ми віддаємо шану мільйонам жертв цієї траґедії, що зараховується до найжахливіших масових злочинів, який був вчинений людиною проти людини. Історики дійшли висновку, що жодна нація не понесла більших втрат, ніж українці у ХХ столітті. Голодомори, чистки, репресії і війни забрали біля двадцяти мільйонів жертв.

Квінтесенція відзначення річниці не полягає лише у відданні шани. Сімдесят років тому, коли українців брутально винищували, багато урядів так званого «Вільного світу» налагоджували дипломатичні стосунки з Совєтським Союзом. А що найгірше, навіть незалежна преса, включно з горезвісним головним кореспондентом «Нью Йорк Таймс», приховувала злочин. У 1983 році журнал «Тайм» так писав про жертви голодомору 1932–33 рр.: «Їхнє винищення було справою державної політики, як і печі Дахау були справою державної політики. Українські куркулі гинули... задля вигоди держави, щоб сприяти побудові нового стану справ... вони загинули, проте пам’ять світу про їхнє убивство поросла бур’яном. Чому?..»

По сьогодні цю трагічну подію ще належно не осуджено і не визнано ґеноцидом багатьма міжнародними установами і урядами. У 1988 році Комісія Конґресу США по голодомору України зробила висновок, що: «Конвенція про Ґеноцид визначає ґеноцид як одну або більше акцій, вчинених з наміром знищення національного, етнічного, расового або релігійного угрупування в цілому або частинно... Одна або більше акцій, вказаних у Конвенції про геноцид, була задіяна проти українців, щоб знищити істотну частину українського народу... Переконливі докази свідчать, що, хоч Сталіна попереджено про загрозу голоду в Україні, він наполягав на заходах, які могли лиш посилити його наслідки. Такі заходи не лише конфліктували з його реакцією на труднощі з продовольством у інших місцевостях, але деякі з них були застосовані з більшою силою в етнічно українських регіонах і були використані для ліквідації будь-якого прояву українського національного самоутвердження».

У 1989 році Світовий Конґрес Українців зібрав Трибунал визначних міжнародних юристів для проведення слухань про Голодомор 1932–33 рр. і дійшов до висновку, що Голодомор був запланований тоталітарним режимом СРСР, що він був спрямований проти Української нації і забрав принаймі 7 мільйонів жертв.

2 грудня 1998 р. на Пленарних зборах 53-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН у пункті № 46 (в) порядку зборів «П’ятдесята річниця Конвенціії про запобігання і покарання злочину ґеноциду» постійний представник України до ООН заявив: «Минулого місяця Україна відзначила одну із найбільших трагічних сторінок своєї історії — 65-ту річницю штучно створеного голодомору у 1932–33 рр., коли український народ став об’єктом свідомого і умисного ґеноциду, який був задіяний совєтським режимом...».

14 квітня 2000 р. на зборах Ради Безпеки ООН про ситуацію у Руанді Постійний Представник України до ООН заявив: «Для України ґеноцид не є лиш терміном історії, бо лише це століття було свідком невимовної трагедії, коли більше як 7 мільйонів людей були винищені протягом двох років у добре запланованому голодоморі. Ці події відбулися в країні, яку колись називали житницею Європи».

24 вересня 2003 р. під час загальних дебатів 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН президент України сказав: «Цього року сповнюється 70 років від часу, коли тоталітарним режимом був організований штучний голод в Україні. Його наслідком стала загибель від 7 до 10 мільйонів наших співгромадян. На жаль, тоді, у 1933 році, світ не відгукнувся на нашу трагедію. Міжнародна спільнота повірила цинічній пропаганді Совєтського Союзу, який продавав хліб за кордон у той час, коли в Україні щохвилини від голоду помирало 17 осіб. З цієї трибуни я хочу закликати усіх вас підтримати ініціативу України вшанування з боку ООН пам’яті загиблих».

Цього року з нагоди 70-ої річниці Голодомору парламент України прийняв Звернення про вшанування жертв, стверджуючи, що ця жахлива подія була актом ґеноциду. Аргентина, Австралія, Канада і Сполучені Штати Америки прийняли подібні резолюції. В інших країнах це питання є у процесі розгляду. На основі сказаного ми закликаємо уряди світового співтовариства та неурядові організації ООН визнати Голодомор 1932–33 рр. в Україні актом ґеноциду проти українського народу і зберегти у пам’яті мільйони невинних його жертв.