«Не цураймося – признаваймося» – ось уже десятиріччя ця приповідка надокучливим рефреном супроводжує тему зарубіжного українства. На жаль, майже все цим і обмежується. Як докорінно змінити ситуацію? Цьому питанню був присвячений «круглий стіл», організований Українською всесвітньою координаційною радою та Держкомітетом у справах національностей та міграції. Він торкнувся багатьох питань, пов’язаних із співпрацею історичної батьківщини й діаспори. А проблем, як наголосив голова УВКР Михайло Горинь, в цій царині вистачає. І, на думку пана Михайла, вина тут не лише влади, а й численних політичних та громадських організацій. Результатом є ігнорування культурно-просвітницьких потреб українців за кордоном, насамперед, – в Росії. Якщо в Польщі українська громада має школи, в яких навчається 3200 школярів, то на східному прикордонні до цього часу немає жодної української школи.

Михайло Горинь вказав на потребу утворити єдиний центр, який об’єднав би зусилля УВКР, Світового конгресу українців та МЗС України для роботи з українською діаспорою, утвердження позитивного іміджу України у світі. На думку заступника держсекретаря МЗС України Наталії Зарудної, проблема полягає в коштах. Певні ж напрацювання в МЗС є. Зокрема, налагоджена співпраця з Угорщиною, будуть незабаром створені комісії зі співробітництва з Польщею та Білоруссю. Буде створена також українсько-російська робоча група з питань дотримання прав зарубіжних співвітчизників.

Найголовніше ж, як зазначив голова Держкомітету у справах національностей та міграції Геннадій Москаль, – це правова база, яка б визначала статус закордонних українців. Про це йшлося і в численних виступах під час обговорення.