По закінченню Другої світової війни у Німеччині та Австрії опинилися понад 200 тисяч українців, які вирішили залишитися на Заході. Оселилися вони в південній Баварії в невеличких таборах для переміщених осіб. Були такі табори і в баварському містечку Міттенвальд, де знайшли для себе тимчасовий притулок українці, які не хотіли знову опинитися під радянським диктатом. Книга «Міттенвальд 1946–1951» розповідає про їхне нелегке повсякденне життя. Видання здійснене у США з нагоди 50-річчя Таборів.

Книга-історія, книга-пам’ятка, книга-монографія розповість майбутнім поколінням ще про одну сторінку історії України, про яку досі було відомо лише як про історичний факт. До України книга надійшла завдячуючи підтримці Голови ТБМТУБ Ярослава Дужого, Українсько-американського благодійного фонду «Сейбр-світло» та наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Нині книга вже потрапила до читачів найбільших публічних та університетських бібліотек України і продовжує поширюватися.

Презентація, на яку завітали журналісти, представники бібліотек та фондів, розпочалася з перегляду фрагментів відеофільму «Спомини про Міттенвальд». Перед присутніми виступили мешканці Міттенвальду Ростислав Хомяк та Марта Богачевська. Пан Ростислав зокрема зазначив, що після страхіть війни, концтаборів та таборів для остарбайтерів, де в’язні були в повному інформаційному вакуумі, табори біженців видали певною мірою порятунком. Ці табори створювалися за національною ознакою. Українці дуже швидко налагодили в них своє життя, хоча склад мешканців в таборах часто змінювався. На колишній військовій базі в Альпах, де поселили біженців, слід було відновлювати світло, теплопостачання, водовід тощо.

Українці не лише господарювали, але й організовували роботу різних організацій і товариств, а саме хор «Трембіта», спортивне товариство «Лев», СУМ, осередки політичних партій, жіночі організації. У таборі було добре поставлене шкільництво, робота лікарні, театру тощо. Пані Марта додала, що таким же повнокровним життям жили й інші українські табори.

«Міттенвальд 1946–1951» — це своєрідний історичний щоденник, який зацікавить багатьох людей. Як сказав, молодий письменник Іван Андрусяк: »Найдужче мені б хотілося, аби цією книжкою по-справжньому пройнялася іще як мінімум одна людина — хороший письменник, який добре знається на історичній тематиці й уміє з нею по-справжньому працювати. Цей пласт історії містить багатющий матеріал для роману. Якби він кому написався — це був би найкращий (і заслужений) пам’ятник міттенвальдцям».