Якою б чисельною не була нація, без держави вона не вартісна. Незалежної України прагнули мільйони українців. Етнічні українці, а також ті, хто з власної волі опинилися в чужих країнах, з радістю зустріли звістку про самостійність України. Переповнені почуттям гордості, представники діаспори прагнули долучитися до її становлення. У серпні 1992 року у Києві за ініціативи світової української громадськості відбувся І Всесвітній Форум Українців. Одне із найважливіших його рішень – ухвала про створення в Україні громадського координуючого органу, спрямованого на консолідацію світового українства, об’єднання його навколо ідеї розбудови самостійної і незалежної держави та утвердження українства у новітньому світовому просторі. Таким органом стала міжнародна громадська організація – Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР). 24 січня 1993 року було покладено початок її діяльності, а 3 травня того ж року вона була зареєстрована Міністерством юстиції України. Отож, 2003 рік – рік 10-річчя УВКР.

Сьогодні УВКР об’єднує понад 400 українських громадських організацій – і власне з України, і закордонних. Щороку до неї вступають десятки нових об’єднань українців. Є всі підстави вважати, що УВКР — одне із найбільших недержавних утворень, своєрідний громадянський парламент світового українства, якому під силу позитивне розв’язання будь-яких проблем, пов’язаних із життям української спільноти. З часу заснування Українську Всесвітню Координаційну Раду очолював відомий поет, політик, народний депутат України Іван Драч. На ІІІ Всесвітньому Форумі Українців, що відбувся у серпні 2001 року, головою УВКР обрано знаного громадського та політичного діяча Михайла МиколайовичаГориня.

Михайло Горинь народився 1930 р., за освітою психолог. В 1954-65 рр. працював у народній освіті та займався науковою роботою. 1965 р. арештований і засуджений за антирадянську діяльність; у 70-х – один з видавців Бюлетеню Гельсінської групи. В 1981 р. засуджений до 10 років таборів суворого режиму, у 1987 р. звільнений за амністією, видавав «Український вісник», учасник створення УГС, Народного Руху, УРП; в 1990-94рр. народний депутат України.

В періоди між всесвітніми форумами українців, що є вищим керівним органом УВКР, організацією керують загальні збори представників організацій-членів. До складу учасників зборів входять 48 представників — по 16 від власне України, західної та східної діаспори. Між зборами органом управління УВКР є президія, що складається з чотирьох осіб: голови УВКР (Михайло Горинь) та заступників — від України (Павло Мовчан), західної діаспори (Аскольд Лозинський, США), східної (Михайло Парипса, Казахстан). Постійно діючим виконавчим органом УВКР є секретаріат, обов’язки голови якого з квітня 2002 року виконує кандидат філософських наук Валерій Рябенко.

До 2002 року УВКР діяла у тісній співпраці з Товариством зв’язків з українцями за кордоном («Україна-Світ»). Торік секретаріат координаційної ради перейшов до окремого приміщення. Секретаріатом за короткий час вивчено життя і проблеми українських громад Берестейщини (Білорусь), Молдови, Росії, Югославії, Болгарії, країн Балтії, Швеції, Польщі тощо. Члени секретаріату разом з офіційною державною делегацією відвідали Тюмень, де також відбулися зустрічі з українцями Сибіру.

2002 року, вперше за всі роки існування. постановою Верховної Ради України уряд надав УВКР 600 тисяч гривень державної фінансової допомоги. На жаль, це мізерна сума, якщо врахувати чисельність закордонних українців.

Координаційна рада була співорганізатором та взяла активну участь у різноманітних заходах, зокрема, у міжнародному семінарі «Культура етносів України та української діаспори як складова української культури», ІІІ Конгресі українців Росії (Москва), Європейській конференції СФУЖО, що відбулася у Талліні, традиційному фестивалі «Лемківська ватра» (Польща), етнофорумі Єврорегіону «Буг», IV Міжнародному фестивалі телерадіо-програм для нацменшин «Мій рідний край», який проходив в Ужгороді. Найкращі україномовні передачі зі Словаччини та Румунії отримали від УВКР нові українські енциклопедії, які допоможуть журналістам з діаспори.

Найрезонанснішими акціями, організатором яких була УВКР, можна вважати І-й і ІІ-й етапи українського європоходу «Консолідація-2002».

Перший його етап – «Разом в Європі» — відбувся у травні 2002 року. Його маршрут пролягав теренами дев’яти країн – від Балтійського до Чорного моря. Протягом двотижневого походу було вивчено життя українців країн Центральної Європи, проведено ряд офіційних зустрічей на вищому рівні, де обговорювалися проблеми національних меншин країн, які незабаром увійдуть до Євросоюзу. Під дипломатичним натиском учасників європоходу широко відчинялися навіть ті двері, в які представникам українських громад зазвичай було важко достукатися. Ця акція докладно висвітлювалася вітчизняними і закордонними ЗМІ. За її підсумками опубліковано книгу. Під час поїздки було знято документальний фільм «Разом у Європі» (автор Віктор Чернишук, режисер Ромена Ражинскайте – обоє з Литви), який транслювався в країнах Східної Європи.

Другий етап європоходу УВКР відбувся у другій половині грудня 2002 р. Цього разу маршрут проліг автохтонними українськими землями сусідньої Росії – Білгородщина, Курщина, Вороніжчина, Ростовщина та Кубань. Крім дослідження стану тутешнього українського населення, експедиція ставила собі за мету аналіз перебігу та результатів Року України в Росії. За результатами поїздки УВКР прийняла рішення звернутися із заявою до президентів України та Росії, центральних органів влади про допомогу українцям російсько-українського прикордоння щодо збереження етнічної ідентичності, розвитку їх культурних, освітніх і наукових надбань.

У своїй діяльності УВКР використовує загальновизнані міжнародні правові заходи та інститути, міждержавні договори та угоди, вносить пропозиції до органів влади та управління. Крім того вона розповсюджує поза межами України різноманітну інформацію , що сприяє поглибленню знань про українців у сучасному світі.

Торік координаційна рада, завдячуючи співпраці з Парламентською бібліотекою, видавництвом «Веселка», бібліотекою для юнацтва змогла подарувати українським громадам за кордоном понад 2 тис. книжок.

УВКР бере участь у міжнародних форумах, конференціях, акціях, проводить різноманітні заходи з обміну досвідом, наданню допомоги, налагодженню та підтриманню тісних зв’язків у світі між українськими вченими, фахівцями.

Так, напередодні 11-ї річниці незалежності України і 10-ї річниці І Всесвітнього Форуму Українців у Будинку Центральної Ради пройшов «круглий стіл» на тему «Незалежність України: геополітичні реалії і українська діаспора»завершальним акордом якого стало прийняття важливої резолюції.

УВКР має свій веб-сайт, на ньому крім інформації про діяльність секретаріату та колективних членів УВКР можна знайти електронну версію «Вісника УВКР». На адресу УВКР надходять сотні новин з життя української діаспори.

Майже щодня до УВКР приїжджають гості з діаспори. Вони звертаються з проханнями щодо налагодження співпраці, а також і з такими проблемами як вступ закордонних українців до українських вузів, придбання навчальної та методичної літератури, українських народних костюмів чи музичних інструментів тощо. По можливості ми допомагаємо. Наприклад, на прохання керівників українських громад Придністров’я в Україні було зорганізовано безкоштовне підвищення кваліфікації лікарів з Придністров’я.

Керівництво УВКР переконане, що без залучення діаспорної молоді до навчання у вищих школах України, її участі в українському русі протистояти асиміляційним процесам у діаспорі буде нелегко. Українські діаспорні організації — це сотні громадських посольств, які можуть представляти і відстоювати інтереси України за кордоном. Але влада недооцінює цієї обставини. Самостійно вона не спроможна займатися проблемами української діаспори. З іншого боку, влада не готова звернути увагу на громадські організації, які подвижницьки здійснюють цю роботу. Хоча й прийнята Національна програма «Закордонне українство на період до 2005 року», втілити її в життя неможливо через нестачу ресурсів, відсутність технології та організаційних засобів.

Для порівняння — Росія нині має 50 співробітників у Адміністрації президента, які займаються російською діаспорою, 32 — у Міністерстві закордонних справ. До того ж цими питаннями займаються ще 60 осіб з громадської організації Росзарубіжцентр, яким керує перша жінка-космонавт Валентина Терешкова.

Ця організація має за кордоном Росії 42 регіональні центри і 17 представництв. А наша державна влада має 12–15 службовців (у міністерствах закордонних справ, культури, освіти та науки, Державному комітеті у справах національностей та міграції), які крім того ще й не координують свої діяльності.

Під час зустрічей з представниками українських громад у Києві та за кордоном часто можна почути, що для вирішення проблем чи для реалізації цікавих ідей вони не знають до кого звертатися в Україні. У тих же випадках, коли досягається певна домовленість про співпрацю, українська сторона дуже часто не виконує своїх зобов’язань. Закордонні українці цілком законно хочуть почуватися не гірше, ніж представники інших національних меншин у тій чи іншій країні. У першу чергу вони хочуть якнайшвидшого прийняття Закону України «Про закордонного українця», постійної співпраці в галузях освіти та культури, сталого інформаційного зв’язку. Комплексне вирішення цих питань може пригальмувати зростаючу асиміляцію діаспори.

Є ще не менш важливі прохання: щоб високопосадовці при відвіданні тієї чи іншої країни вважали за обов’язок зустрічатися з українськими громадами (Президент Польщі, наприклад, вважає це правилом гарного тону); щоб на митницях спростили процедуру проходження кордону, відмінили заповнення декларацій (що зробив весь демократичний світ) і не зустрічали представників діаспори на митниці російською мовою, а в держустановах не сприймали представників діаспори як ворогів України.

Секретаріатом УВКР підготовлені десятки листів до органів влади: про надання не сотням, а тисячам бажаючих представників українських громад з-за кордону можливості навчатися у вузах України, забезпечення наших шкіл в інших країнах українськими підручниками та періодичною літературою, організацію телепрограми про діаспору тощо.

На одному з «круглих столів» УВКР голова Конгресу громадянського суспільства України Борис Кожин зазначив, що українська діаспора є складовою нашої держави. Тому Україна повинна допомагати нашим громадам, які намагаються всіма силами зберегти етнічну ідентичність за кордоном. Оскільки координація діяльності громадських організацій діаспори може здійснюватися тільки з центру світового українства — суверенної і незалежної України — держава має підкріплювати цю ідею реальними справами, а УВКР — стати справжнім виконавчим органом громадського впровадження національної ідеї за кордоном.

Світлана ОСТАПА,
прес-секретар Української
Всесвітньої Координаційної
Ради