Пригадується, як у серпні 1992 року за рішенням І-го Всесвітнього Форуму Українців було створено неординарну громадську організацію — Українську Всесвітню Координаційну Раду. Головною метою її діяльності Статутом було проголошено сприяння зміцненню й розбудові незалежної, соборної, демократичної Української держави, утвердженню інтересів України та світового українства у всіх сферах світового простору — економічній, політичній, правовій, науково-технологічній, освітній, інформаційній, етнокультурній, спортивній та інших — шляхом координації роботи громадських організацій в Україні й українській діаспорі та співпраці з вітчизняними і закордонними урядовими, підприємницькими та громадськими структурами. Зареєстровано УВКР Мінюстом України 3 травня 1993 р. Отже, саме цей день має увійти в історію організації як такий, що започаткував її біографію.

Протягом цього десятиліття УВКР пройшла тернистий шлях еволюції від періоду затяжного становлення до бурхливого розвитку протягом останніх двох років існування. З моменту заснування і реєстрації з різних об’єктивних та суб’єктивних причин наша організація, на жаль, не мала повноцінного і постійно діючого координуючого органу, функції якого тепер виконує Секретаріат УВКР. І хоча Статутом УВКР його робота була передбачена, проте з 1997 до 2001 р. Секретаріат УВКР загалом було ліквідовано. Його функції перебрав на себе Секретаріат Товариства «Україна-Світ». Протягом цього періоду УВКР фактично існувала лише номінально. Коли ж після ІІІ Форуму, у вересні 2001 р., Секретаріат УВКР нарешті було відновлено, а з квітня 2002 р. він запрацював на повну потужність, як не дивно, це не всім сподобалося. Опоненти спрямували на нас шквал критики: мовляв, і власне координуюча, консолідуюча діяльність організації здійснювалася надзвичайно слабко, і її інформаційна діяльність не на належному рівні. Водночас ніхто не зважав на те, що фінансова підтримка УВКР з боку держави надходила лише протягом останніх півтора року і була мінімальною. А внески громадських організацій, об’єднаних в УВКР, у 2002 р. були настільки мізерними, що їх не вистачило б навіть на листування з ними.

Відтак, з деякими громадськими організаціями наші стосунки складалися досить непросто, що суттєво впливало на темпи і обсяги запланованих робіт, а також на перспективи роботи, стратегію і тактику діяльності УВКР. Зазначене насамперед стосується співдії з такими знаними суб’єктами громадського сектору, як Товариство «Україна-Світ», Світовий Конгрес Українців та Європейський Конгрес Українців. Сподіваємося, що з‘ясування статутних повноважень і розподіл функцій призведе до зміцнення контактів УВКР з цими та іншими її організаціями-членами, адже наша спільна робота має один знаменник — розбудову третього сектора вільної, незалежної, демократичної України.

Звичайно, проблеми у нас, як і у будь-якої громадської організації, є. Ми пройшли через усе: відсутність приміщення, в якому могли би розгорнути свою діяльність, фінансову скруту, під час якої протягом півроку не виплачувалася зарплатня співробітникам Секретаріату УВКР, брак матеріально-технічної бази, яка б дозволила хоч б мінімально забезпечити належний рівень виконання запланованої роботи. Та незважаючи ні на що, ми «стали на крило», зміцніли і змужніли, загартувалися в ідейних баталіях. Сьогодні у нас є арендовані приміщення, автомобіль, а головне — належне кадрове забезпечення. Ми не лише вижили, як дехто може подумати, але й стали колективом однодумців, готовим до реалізації нових задумів. Тому, незважаючи на закиди опонентів, ми з оптимізмом дивимося у майбутнє. Адже нині ніхто не може заперечити, що найважливішою турботою УВКР було і залишається пробудження уваги до української діаспори, її проблем і можливості не тільки утвердження українських інтересів у світі, а й розбудови незалежної, демократичної, соборної, процвітаючої України.

Не забуваймо також і про те, що УВКР — громадська організація особливого типу. Тому й форми її діяльності — також специфічні. Серед них слід насамперед увиразнити такі найбільш ефективні, як поїздки в українські громади у країни, що стали для них другою батьківщиною.

Саме завдяки використанню нових форм роботи УВКР вдалося останнім часом здійснити своєрідні «десанти-походи» і країнами Східної Європи, і прикордонням Російської Федерації, ознайомитися з життям українських громад від Стокгольму до Варни, від Загреба до Уренгоя, а також виконати багато іншої роботи, передбаченої нашими планами.

На особливу увагу заслуговує також налагодження потужного інформаційного супроводу роботи УВКР. В цьому — не тільки заслуга її Секретаріату, але й тих громадських організацій-членів УВКР, які постійно надсилали нам інформацію про життя української діаспори за кордоном. Прикро, але нам дуже не вистачає достовірного, вичерпного, оперативного інформаційного забезпечення, наявності всеосяжної інформаційної мережі, системи постійного моніторингу і глибокого наукового вивчення діаспори, її проблем, можливостей, шляхів розвитку, контактів з Україною. Важливим є також адекватне інформування діаспори про життя України, її історію і сучасність.

Наша організація намагається зруйнувати цю «царину незнання» шляхом побудови своєрідного «інформаційного простору УВКР». І часопис «Вісник УВКР» і радіопередача «Ми — українці!», і телепередача «Вікно в український світ» нині стали не лише джерелом інформації для українців закордоння, але й вагомими засадами формування світогляду наших співвітчизників. Про пожвавлення інформаційного простору навколо діяльності УВКР свідчать такі факти.

В засобах масової інформації лише протягом останнього року надруковано понад 200 статей, які так чи так стосуються наших заходів, акцій, дій, частина з них з’явилася у закордонних виданнях (в Австралії, Болгарії, Бразилії, Вірменії, Грузії, Казахстані, Канаді, Польщі, Литві, Латвії, Росії). Показано понад три десятки телевізійних сюжетів, з них 5 на закордонних каналах (у Польщі, Югославії, Естонії, Литві). Маємо також десятки повідомлень інформагенцій, щотижневі радіопередачі на першому каналі Українського радіо, дві радіопередачі на закордонних радіо (Польща, Югославія). Діяльність УВКР висвітлюється також на власному сайті УВКР, через мережу Інтернет на сайтах засобів масової інформації України і зарубіжжя, Ліги-он-лайн, «Гурту» та ін.

Хоча й не новою, але досить ефективною формою нашої діяльності стала активна організаційна робота з діаспорою, політика ненав’язливої, тактовної допомоги у заснуванні нових громадських структур, систематичних зустрічей у найвіддаленіших українських громадах з тими, хто намагається підтримувати контакти з материковою Україною. Усе це здійснюється, зокрема, з метою зміцнення взаємин з українцями закордоння та надання конкретної допомоги в налагодженні роботи організацій-членів УВКР.

З огляду на це треба чітко усвідомлювати, що в такій роботі потрібна реальна підтримка з боку держави. Саме тому нагально необхідними є: посилення уваги відповідних державних органів до ролі української діаспори і УВКР як її громадського координаційного центру в утвердженні українських інтересів у всіх сферах світового простору; термінова розробка і негайна реалізація якісно нової, конкурентноспроможної концепції роботи з українською діаспорою; підвищення статусу і ролі української діаспори та УВКР у зовнішньополітичних стратегічних планах і заходах української держави; створення належної державної і громадської інфраструктури як в Україні, так і поза її межами; органічне поєднання зусиль урядових і громадських структур (третього сектору) в процесі координаційної роботи з українською діаспорою; адекватне і своєчасне фінансове, інформаційне та кадрове забезпечення програм роботи з українською діаспорою та тих державних і громадських структур, що їх реалізують.

Підсумовуючи, слід зазначити, що ми не просто виконували заплановане, але й започаткували і реалізували ряд нових ідей та форм співпраці з організаціями-членами УВКР, зі світовим українством. У нашій скриньці — грандіозні плани на майбутнє. Думаю, що спільними зусиллями української держави і світового українства ми впровадимо їх у життя.

То ж до праці. І дай нам, Боже, досягти успіху!