Опівночі вирушаємо з Києва автобусом до українсько-польського кордону. «Доброй забави нам вшитким під сонячним ждинским небом на «Лемківській ватрі», — каже напутнє слово голова Київського відділення товариства «Лемківщина» Микола Горбаль. Подумки опиняєшся в мальовничій Лемківщині, розташованій між ріками Боржавою і Сяном на сході та Попрадом і Дунайцем на заході, у краї, який з незапам’ятних часів замешкували працелюбні, талановиті лемки — найбільш західна гілка українського народу. Друга світова війна спричинила лемкам незбагненну історичну трагедію. У 1944–1947 рр. їх насильно позбавлено прадідівських земель і розселено по всій Україні та на північно-західних землях Польщі. Північна (галицька) частина Лемківщини припинила на деякий час своє існування як етнографічна зона. Та незборимим виявився лемківський дух, фольклорно-етнографічним оздобленням якого став щорічний фестиваль «Лемківська Ватра».

…Надвечір, 17 липня, Ждиня зустріла нас заходом сонця. Мальовничість Карпат у цій місцині важко передати словами. Захоплено спостерігаємо цю нічим не передавану красу. Виявляється, ми тут не перші: на пагорбах навколо літнього амфітеатру, де вранці розпочнеться основне дійство, вже розкинулося наметове містечко, яке стрімко розростається. Навколо чути українську й польську мову та лемківську говірку. Літні чоловіки розкривають один одному обійми, розціловуються, радіють, як діти, а водночас краєм долоні й витирають скупу сльозу. Одразу розумієш, що то спіткання двох давніх друзів: «Видиш, брате, таки знов здибалис». «Йой, Петре, а я ся вже й не сподівав». Пригадалися рядки з вірша «Лемківщині» В. Хомика:

Лемківщино моя, Лемківщино,
Дивна ружа у сонячний день,
Ти у душу мою солов’їно
Увіходиш на крилах пісень...

Я тобою живу, Лемківщино,
П’ю з джерел твоїх вічну красу
І у серці, як матір єдину,
У майбутнє тебе пронесу.

Смеркає... То тут, то там спалахують вогнища, навколо яких юрмиться здебільшого молодь. Сміх, жарти перемішуються зі сльозами радощів від зустрічі з рідними та друзями в пленері кревних гір. Навіть палаюча ватра не може втримати посивілих лемківських газдів. По одному й купками порозходилися схилами зелених пагорбів, щоб подихати живичним повітрям, напитися чистої джерельної води. Здається, ось-ось залунає: «Гори наши гори, гори наши Карпати, нихто не зна, знав не буде, кілько ви в нас вартате». Далеко-далеко за північ стихає гомін. Всі в очікуванні ранішнього дійства.

Найнетерплячіші, переважно дітлахи й літні газди та газдині, вже зранку позаймали місця в «партері», ближче до сцени. А молодь ще тільки прокидалася. Повисовувавши голови з наметів, хлопці та дівчата мружилися від сонячного проміння, немовби усім своїм єством намагалися підкреслити зайвість поспіху: з наметового містечка усе видніється, як на долоні. Поволі збиралися учасники фестивалю, яких відразу можна впізнати за надійними прикметами — вишиванки, на обличчях зосередженість та яскраво виражене хвилювання.

До урочистого розпалення ватри і початку концерту ще кілька годин. А поки що розпочинається ІХ Лемківська Спартакіада, вона триватиме кілька днів. У програмі — різні види змагань, серед яких особливу увагу вболівальників привертає волейбольний майданчик. Не забули організатори фестивалю й про дітей: для них організовано конкурси та розваги. Розгорнуто виставку видань і архівних матеріалів з архіву Об’єднання лемків у Польщі, продаж книжок про Лемківщину і лемків, презентовано народні ремесла, — писанкарство, різблярство, гончарство, ковальство, — виставлено на огляд картини лемківських художників.

Швидко плине час. І ось уже всі з захопленням вітають розпалення вогню. З цього моменту ХХІ Лемківська ватра розпочалася офіційно! І полинула понад горами лемківська пісня у виконанні народної хорової капели «Лемковина» зі Львова:

Гори наші, гори наші,
Наша Лемковина,
Жили ту колись лемки,
Як одна родина.

Понад півстоліття минуло з того часу, як лемків брутально виселено з рідного краю, але не зникла їх історична пам’ять, не згасли етнічні почуття, не вмерла народна традиція. Підтвердження тому — виступи ансамблю пісні і танцю «Смерек» з Клішова, хору лемків «Яворина» з Монастириська, лемківського народного ансамблю «Криниця» з Долини, танцювального колективу «Вітрогон» з Білого Бору та багатьох інших. А поряд зі сценою продовжувалася лемківська Спартакіада, відбувався дитячий конкурс малюнку «Намалюю світ».

Загалом щонайбільше уваги організатори фестивалю намагалися надавати дітям, котрі були його окрасою. Не забувала юнь і про сцену: друга половина дня рясніла виступами дитячих колективів. Досить цікавим виявився також дитячий конкурс співу і рецитації «Стрічки та рефрени». Але що сильніше розгорялася ватра, що більше розігрівалася атмосфера фестивалю, тим помітніше псувалася погода, частіше моросив дощ. А коли настала черга фольк, рок-забави, зненацька розпочалася злива. Нічого не вдієш, бо така вже «погодна традиція» Лемківської ватри в Ждині: обов’язково має дощити. Ті, хто не вперше приїжджає сюди, звикли до цього. Тому лише одинаки ховалися до наметів, а решта, одягнувши дощовики та напнувши парасолі, продовжували гуляння.

Дощ не вщухав майже до ранку, але навіть він не зміг згасити ватряного запалу тих, хто приїхав до лемківського краю на незвичайне свято усіх лемків світу...

Ранок зустрів усіх ватрян непривітно: небо набундючилося, зрідка накрапав дощ. Та ніхто й гадки не мав покинути привітні ждинські пагорби. Навпаки, людей усе прибувало й прибувало. А з’їхалося їх цього дня звідусіль понад десять тисяч!

Урочисто вітали гостей і учасників ХХІ Лемківської ватри голова її оргкомітету Ш. Гладик, вуйт Г. Резаніж, воєвода Є. Пулторак, президент Європейського конгресу українців Л. Довгович, голова Об’єднання українців Польщі М. Кертичак, посол України в Республіці Польща О. Никоненко. Голова Державного комітету в справах національностей та міграції України Г. Москаль зачитав вітального листа учасникам фестивалю від Президента України Л. Кучми. Маршалок Сейму С. Береза підкреслив, що Лемківська ватра є святом, котре має засвідчувати досягнення лемківської культури як спільного скарбу не лише лемків, але й усієї світової спільноти. Президент Всесвітньої федерації лемків І. Щерба наголосив на необхідності етнічного відродження Лемківщини, закінчивши свій виступ словами, що їх подумки промовляв у ці дні кожен лемко: «Боже, який я щасливий, що я знову на Ватрі, знову на Лемківщині!».

Після урочистостей розпочався гала-концерт, в межах якого були реалізовані програми «Заграйте мі гушлі, заграйте мі баси...», «Кед лемко сой співат, то ся гай розвиват», дитячий міжнародний конкурс «Як я сой заспівам голосно, весело...», концерт «Зустріч з традицією» та концерт естрадної пісні. Знову лунали лемківські, українські і польські пісні, вправлялися у майстерності танцювальні колективи з України, Польщі, Словаччини, Сербії, Хорватії. Глядачі не тільки тепло вітали майстрів сцени, але й часто-густо підспівували їм, бо то співала їх зболена за рідним краєм душа.

Надвечір усі зацікавлені зібралися на «круглий стіл», присвячений проблемі реприватизації лемківських земель. Повернення — одне з найболючіших питань не тільки для лемків, але й для всіх українців Польщі. Об’єднання лемків у Польщі робить усе можливе, щоб повернути після 50-річного вигнання бодай дещицю автохтонів. Але для цього необхідно створити на Лемківщині робочі місця, надати кредити під будівництво житла. Останнє — найважче. Однак, незважаючи на віддаленість від культурних центрів, господарський занепад рідної землі, охочих повернутися на Лемківщину є багато. Та голова Об’єднання лемків у Польщі С. Гладик оцінює можливість повернення лемків на батьківщину досить реалістично. Більшість не зможе повернутися, вважає він. Потрібна реальна економічна, юридична та інша підтримка не тільки з боку польської, але й української влади. А поки що задля того, «щоб на чужині не розгубили свого», потрібні ось такі зустрічі на Лемківській ватрі.

…Концерт непомітно перейшов у «нічне гуляння до самого рання». Молодь «відривалася» під гучні акорди «Оркестру св. Миколая» з Любліна, «енергетичних гуцулів» гурту «Перкалаба» з Івано-Франківська та рок-гурту «Ніагара» зі Львова. А старші переважно спостерігали за «гоцками», іноді й собі не відмовляючи в забаві, аби згадати молодечі літа. Коли то ще доведеться отак потанцювати в горах з завзятою лемкинею або гарячим лемком? «Молодим серцьом» ставали, забувши про свої літа, страждання і затамований біль.

Навіть природа ніби відчула зойк зболеного лемківського серця: було тепло і затишно у Карпатах. Тільки музики гриміли та веселими криками підтримувала їх молодь. «Хай скачут, — всміхалися сивочолі лемки. — То діло молоде». Цієї ночі багато хто так і не лягав спати.

Вранці у церквах Горлиці, Ждині та інших сіл відбулася служба Божа. Також на Ватрі освячено капличку, збудовану коштом О. Маслака і передану ним у дар лемкам. Духовно єдналося навколо неї кілька тисяч правовірних — православних, католиків, протестантів. Кожен, хто побував у ці дні на Лемківщині, ставав причетним до якоїсь особливої духовності, всіма фібрами власної душі вбирав її у себе. А ще був співпричетним до всього, що відбувалося навколо: співпереживав, співчував, спів-діяв в осередді лемківського роду-племені.

...Хоча вночі повеселилися і наспівалися вдосталь, ранкове сценічне дійство розпочалося концертом «На добрий початок», у якому взяли участь фольклорний ансамбль з Рівного «Веснянка», ансамбль пісні й танцю з Клішова «Смерек», фольклорний ансамбль русинів і українців з Коцура «Жатва». Рідний фольклор презентували і лемки, і поляки, і русини, і українці, і словаки. Знову відбувалися дитячі конкурси і забави: без нагород не залишився ніхто.

А по обіді усіх вразила своїм акапельним співом вокальна група «Лемки Києва» під керівництвом М. Цуприка. «Команча», «Попраде, Попраде» та інші пісні у їх виконанні слухачі вітали бурх-ливими оплесками і гучним «браво!». Чималий успіх мали також виступи естрадного дуету сестер Неоніли та Ліліани Бабкевич з Городка та народної хорової капели «Бескид» з Івано-Франківська. На жаль, усе прекрасне рано чи пізно закінчується. Ось і цьогорічна Ватра добігає свого кінця. Лунає «Сним ся за тобе, мій лемківський краю» у виконанні «Лемковини». Під спів народної хорової капели зі Львова згасає вогонь ХХІ Лемківської ватри у Ждині. А душу кожного лемка крає «Гори наши, гори, гори наши Карпати, нихто не зна, знав не буде, кілько ви в нас вартате». Та які б рани не ятрилися в лемківських душах, в них ніколи не згасне любов до свого рідного краю, до неповторної лемківської говірки, до ні з чим не порівнянної лемківської пісні. Насолоджуймося, поки живемо. Так хочеться набрати повні груди кришталевого гірського повітря і гукнути, щоб аж луна йшла Карпатами: «Будемо жити!».

Віталій Зуєв,
заступник голови
Секретаріату УВКР