Інтернет, як нова бізнесова технологія, змінює світ: економічно, політично, культурно. Та найсильніше, на мою думку, — етнографічно. Як це так, запитаєте? Дозвольте пояснити. Економіка стає глобальною. Люди розходяться по Землі за роботою, за обіцянками кращого життя. Це ми бачимо скрізь. Новий Європейський Союз зробив можливим, скажімо, для молодих французів працювати в Англії, англійців — в Іспанії і так далі. Тобто економіка розкидає людей по планеті, по різних країнах. З цим згодні майже всі. Але не всі бачать інший напрямок у суспільному розвитку країн і народів, тобто, якщо можна так сказати, в розвиткові Земного Суспільства.

Давайте простежимо, що робиться з національною культурою того француза в Англії або того англійця в Іспанії. Якби це було сотню років тому, то вони асимілювалися б з місцевим населенням і місцевою національною культурою. Їхні власні національні корені у більшості випадків зникли б. Причиною цього була б їхня повна відірваність від своєї країни — фізична, інформаційна, культурна. Та час змінився. Його змінила нова технологія. Француз, який працює в Англії, як показують сьогодні факти, більше не асимілюється. Він живе у тісному контакті з іншими французами. В першу чергу з тими, хто є в Англії, а потім з тими, які є у Франції. Інтернет дозволив йому відчувати себе частиною тієї нації, до якої він хоче належати, яка його приймає як свого! І це конче потрібно кожній людині — бути серед своїх людей, серед своєї нації. Для чого? Дуже просто — для людського виживання, яке включає не тільки фізичне, але й культурне, духовне виживання. Тому що ми — люди, а не звірі.

Люди починають формуватися Інтернетом та іншими новими технологіями зв’язку в небачені досі суспільні єдності. Я придумав нове слово для такої нової спільноти людей — «етномережа». Які вона має ознаки? Вона є ГЛОБАЛЬНИМ об’єднанням людей однієї етнічної групи через Інтернет та інші засоби сучасних комунікацій. Це — по-перше, а по-друге, така етномережа має своє джерело Генетичного початку, має свою прабатьківщину, яка існує для кожного члена «етномережі» як джерело його культури, мови, історії, тобто всього, чим дорожить людина. Вона — як мати, як рідний дім, як натхнення.

Прикладом таких «етномереж» може бути зараз будь-яка нація світу. У Греції зараз живе 10 мільйонів греків, і понад 10 мільйонів живе поза межами Греції. І більшість із них скрізь тримаються разом. У Чикаго зараз живе більше поляків, ніж у Варшаві. І майже всі вони зв’язані якось із Польщею. Ірландців в Америці більше, ніж в Ірландії. Вони є однією з найдавніших іммігрантських хвиль до США. І що ж вони тут — асимілювалися? Та нічого подібного! Ні вони, ні італійці.

Практично ніхто з іммігрантів не забув свої національні корені, традиції, комуни. Усі вони намагаються триматися разом, одружуватися і виходити заміж за своїх, ходити у церкви, де служба провадиться якщо не рідною мовою, то принаймні у рідних традиціях, і т.п. Звичайно, є багато і тих, які загубили свої корені, змішалися, забули... А чи немає таких в Україні? Це завжди було, в усі віки. Культуру і націю рухали вперед одиниці. Оці «одиниці» раніше були тільки у себе в державі, а тепер вони стали жити в усьому світі. Та їхня мета не змінилася. Вони хочуть бачити свою націю великою і могутньою. Думка про це їм приносить радість і натхнення.

Мені підказують, що в Америці більшість українців асимілювалися, так само як інші нації. Там усі, так би мовити, стали «американцями». Тобто, я начебто кажу тут щось не те... Але ж статистика показує інше! Дозвольте пояснити, як я бачу цю «асиміляцію». Статистика залежить, по-перше, від того, які питання поставити, по-друге, як оцінювати відповіді крізь призму соціального процесу. Це правда, що багато американських українців не розмовляють українською мовою, не цікавляться подіями в Україні, не читають українських газет чи книжок і, навіть, не володіють українською мовою. Але так само чимало американських італійців, греків, німців розмовляють англійською мовою, а іншої не знають, так само вони змішуються в шлюбах, відриваються від національної культури... Та запитайте будь-кого з них звідкіля його предки, і він скаже, що є, наприклад, наполовину англійцем, на четвертину ірландцем, на вісьминку італійцем і на вісьминку американським індіанцем. Тобто люди пам’ятають свої генетичні коди, свої першовитоки, часто не розуміючи навіть, чому і навіщо. Змішуються? Звичайно. Так було, є і буде. А скільки змішалося в Україні за останні 800 років? Дуже багато. Але ж чи пам’ятаємо ми свої початки? Чи знаємо ми достеменно, хто ми такі? Слов’яни, скити, арійці?..

Але живе і не перероджується протягом тисячоліть святе «зерно культури», вічними є традиції нашого етносу. Це «зерно культури» живе у кожній нашій людині, без винятку. Часом у дуже складних комбінаціях. І це «зерно» у кожному поколінні прагне напитися і «запліднитися» з таємничого «джерела життя», яким є національна культура пращурів.

Інтернет і нові «етномережі» допомагають відшукати джерело життя і почати «пити» з нього. Але «джерело» — тобто та країна, де живуть «духи предків», де зберігається РІД людини — не тільки віддає: воно саме змінюється і посилюється «етномережами...».

Так ви запитували, що то є — Корпорація «Колос»? Так оце ж вона і є, породжена феноменом «етномережі» та розумінням можливостей спільної роботи на користь українську, задля того, «щоб краще у світі жилося»! Щоб зміцнювався і покращувався наш рід, родина, народ. Бо інакше усіх нас чекає загибель або рабство. Слава Богу, ми ще не загинули, але в рабстві побували, і не раз, а деякою мірою є там і зараз. Звільнитися від рабства можна, треба тільки забажати! Для цього необхідно зрозуміти, як працює світ, хто ми такі, як ми стаємо єдиною «етномережею» і як нам жити далі.

Микола ПОНОМАРЕНКО
Президент корпорації «Колос», США