Останнім часом в Україні набула поширення думка, що українські трудові мігранти відіграють важливу роль в економічному житті країни — інвестують національну економіку, ослаблюють соціальну напругу, зумовлену масовим безробіттям, а головне — утримують свої сім’ї тут, в Україні. На жаль, значно менше говориться про те, що Україна втрачає висококваліфіковані кадри, молоду трудову силу, бо виїжджають за кордон у найпродуктивнішому віці (30–35 років) здебільшого професійно підготовлені молоді люди. Якщо зважити, що в Україні зараз 28 млн. чоловік працездатного віку, то на заробітках за кордоном перебуває щонайменше кожен п’ятий економічно активний українець.

Необхідність пристосуватися до обставин задля виживання і заробітку змушує мігранта виробляти різноманітні форми мімікрії в чужорідному середовищі, що зумовлює відчуження від свого «я», від своєї культури, віри, традицій, історії, духовності. Не ли-ше ми, українці, з тривогою спостерігаємо, як на дріжжах фінансової цивілізації виростає нова глобальна субкультура, яка розчиняє в собі, поглянає національні культури.

Якщо ми не забезпечимо своє сьогочасне буття культурою традицій, вірою, духовним і морально-етичним імунітетом в умовах масового споживання продуктів шоу-бізнесу, як правило, російського виробництва і американізованого типу, якщо й далі ми будемо пасивно спостерігати, як розмивається національна унікальність культурних і релігійних цінностей, то нас поглинуть хвилі моральної деградації. Український народ протягом довготривалого історичного буття виробив самобутній за формою втілення етнічний світогляд, своєрідний комплекс і оригінальний тип національного світобачення і тепер, в умовах національної незалежності, ми повинні не тільки не втратити національні цінності, але й зберегти їх в умовах глобалізації світу.

Микола Жулинський,
народний депутат України,
академік