«Україна – мати, Татарстан – батько», – такий вислів часто можна почути від українців Татарстану, яких тут мешкає понад 35 тисяч чоловік.

Татарстан – одна з «най-суверенніших» автономних республік Російської Федера-ції. З розвалом Радянського Союзу у республіці надзви-чайно пожвавились сепара-тистські настрої та націо-нальний рух. Почали масово з’являтися татарські школи і дитячі садки, до влади при-ходили чиновники, які знали татарську мову. Тут досі пам’ятають слова Бориса Єльцина, який про всі події в Татарстані початку 90-х років заявив: «Нехай беруть стільки незалежності, скільки зможуть проковтнути!». Проте останнім часом ситуація дещо змінилася. Федеральна влада зміцнює свої позиції. Проведено ревізію першої конституції Татарстану, і її нова редакція вже проголошує «обмежений суверенітет».

Шанобливе ставлення влади до збереження та розвитку татарської культури вплинуло й на розвиток всіх інших національних культур. Для цього в республіці створено найдемократичніші умови.

Нині в Татарстані діє три українські громадські органі-зації: в Казані, Набережних Човнах та Нижнєкамську. Національно-культурну авто-номію м. Нижнєкамська «Вербиченька» очолює відо-мий в місті лікар Євген Са-венко. Людина неспокійної вдачі, він є генератором ідей та об’єднуючим ядром. Саме йому вдалося згурту-вати навколо себе активістів, які не тільки створили недільну школу, хор, молодіжну організацію «Лелеки», а й постійно, щодня, пропагують українську культуру в місті та республіці. В період становлення організації її членам довелося поборювати не тільки побутові незручності, всілякі перешкоди, але й скептицизм та зневіру окремих «радянських» українців. Але активісти не впадали у відчай, з дня в день доглядали свою молоду «Вербиченьку». Зараз вона вже має і міцний стовбур (це рада організації та її активісти), і пишну крону (недільна школа випустила понад 20 учнів, стільки ж в ній навчається зараз). Нині «Вербиченька» має велику кімнату (власну хату) в одній з міських гімназій, а також користується заслуженою повагою з боку місцевої та республіканської влади.

Порівняно з Нижнєкамською, організація «Батьківщина» у Набережних Човнах має менший досвід роботи, але місцевим українцям теж пощастило на лідера. Голова громади Лілія Бідай протягом кількох років об’єднала навколо себе декілька десятків українців, створила вокальний колектив, облаштувала кімнату в міському Будинку дружби народів, яка якісно вирізняється з-поміж інших п’ятнадцяти національних осель, представлених у центрі. Тут – і своя піч, і вишиванки з різних регіонів України, і національні костюми, і невеличка бібліотека. Як і в Нижнєкамську, українці Набережних Човнів активні учасники всіх міських культурних заходів.

Казанське міське об’єднання «Україна», яке нині очолює Володимир Любченко, цього року відзначатиме свій десятирічний ювілей. Поки що організація не має свого окремого приміщення, лише один кут в кімнаті Центру національних культур. Але Володимир Любченко дивиться на розвиток українства в Татарстані дещо ширше. По-перше, назріла потреба створити національно-культурну автономію республіканського рівня (зважаючи на наявність та активність трьох українських організацій), по-друге, в Казані необхідно відкрити Український торговий дім, а тут без допомоги України не обійтись. На жаль, численні спроби «пробити» це питання в нашій країні поки що не дали позитивних результатів. «Невже в Україні не бачать, що це вигідно і Вам, і нам? З інших країн вже давно відкрили такі центри, а ми все чогось чекаємо», – говорить Володимир Любченко.

Не можуть похвалитися місцеві українці й увагою до себе з боку представницьких делегацій з України. Високі посадовці ігнорують запрошення наших громад (не хочеться вірити, що зустріч із земляками вони вважають не вартою власної гідності).

Делегація УВКР, яку очолив голова Ради Михайло Горинь, перша за роки незалежності відвідала українські громади Татарстану, а також провела ряд зустрічей у Адміністрації Президента Татарстану, у Всесвітньому конгресі татар, в Асоціації народів Татарстану. Та й нагода приїхати була цікава — Другий фестиваль українців Татарстану. Ідея проведення таких фестивалів спала на думку голові «Вербиченьки» Євгену Савенку, тому вперше фестиваль відбувся саме в Нижнєкамську Він настільки сподобався його учасникам, що вирішено було зробити фестиваль щорічним.

Цього року фестиваль проходив у м. Набережні Човни, куди приїхали художні колективи, представники українських громад Казані та Нижнєкамська. Зала Будинку дружби була вщент заповнена глядачами. На свято завітали представники влади – заступник мера півмільйонного міста Файруза Мустафіна, голова Асоціації народів Татарстану Сагід Джаксибаєв. А оскільки фестиваль був присвячений творчості Миколи Гоголя, то всі присутні мали нагоду протягом кількох годин побути на Сорочинському ярмарку, де, як відомо, жвава торгівля, пісні і танці ще й веселий сміх. А на завершення, як годиться, було вручено відзнаки та нагороди від України, Татарстану та Об’єднання українців Росії.

Наступного року господарями фестивалю стануть українці Казані. За попередніми даними Адміністрації президента республіки за останнім переписом українці в Татарстані, можливо, займуть третю сходинку (!). То ж чи не слід всерйоз замислитися над відкриттям у Казані української школи, або хоча б класу. Влада цьому тільки сприятиме. Але, на жаль, як і в багатьох інших наших громадах у Росії, батьки маленьких українців не бачать в цьому нагальної потреби, не поспішають залучати дітей до удосконалення рідної мови. Тим часом умови для цього в Татарстані, порівняно з іншими регіонами Російської Федерації, — одні з найкращих.

Світлана Остапа,
прес-секретар УВКР