|
Я взагалі люблю знімати людей. Люди — це те, що для мене найцікавіше... Наприклад, Віктор Ющенко вважає себе політиком чи фінансистом? Чи батьком кількох дітей? Ніна Матвієнко — вона співачка, це її кредо життєве. Вона може співати дві години на добу, але решта 22 години готується до цих двох годин. Тому я її знімав у сценічному образі. Одне тло, одне освітлення, один фотограф, тільки різні люди. Так з’явилася технічна концепція серії. На фотографії завжди можна побачити щось, що ти ніби щойно й бачив своїми очима, і все одно на фотографії бачиш більше або інакше.
Ігор Гайдай У добу глобалізації та віртуальної реальності питання про національну та особистісну ідентичність залишається не менш актуальним, ніж сто років тому. Поки вчені та політики намагаються дати своє розв’язання цієї проблеми, митці пропонують її власну інтерпретацію. Так, 25 жовтня 2003 року у Центрі сучасного мистецтва при НУ Києво-Могилянська академія, заснованому Дж. Соросом, було представлено авторський проект фотографа І. Гайдая «Українці-українці».
Проект складається із 120 фотографій українців різного віку, етнічного походження та соціального статусу. Серед них співачка Ніна Матвієнко, актор Богдан Ступка, музикант Олег Скрипка, митці, студенти, спортсмени, робітники, старша жінка з полтавського села, Віктор Ющенко з доньками Софійкою і Христинкою, православні священики, селяни та багато інших. Усі фото-портрети виконані в одній стилістиці – чорно-білі фотографії на нейтральному тлі. Всі вони мають характер студійних знімків з однаковим освітленням і подібним інтер’єром, хоча робилися і у фотостудії, і на вулиці.
У своїй серії І. Гайдай намагається створити певний колективний портрет українців, дослідити способи їх репрезентації, зрештою, торкнутися питання культурної та національної ідентичності в Україні. Водночас майстра цікавить і проблема незалежної особистості, індивідуальності. Якою мірою індивідуальність перебуває під впливом і визначається соціальним контекстом чи соціальною роллю? У чому полягає різниця і чи існує вона між політичним діячем і митцем, мирянином і священиком, якщо всі ці постаті – представники однієї групи під назвою «українці»? Чи є тут якісь нездоланні межі? Якою мірою етнічні українці відрізняються від, наприклад, етнічних вірменів, якщо і ті, й інші проживають на одній українській землі? Зрештою, наскільки відрізняються портретовані українці від глядачів виставки, і навіть більше, якою мірою фотопортрети українця Ігоря Гайдая відрізняються від подібних фотопортретів його іноземних колег?
|
| Ми особливо любимо розглядати інколи пожовклі від часу чорно-білі фотографії, знаходячи в них щось універсальне, щире, що не передається у фарбах сучасного кольорового багатотиражного фото. Напевно, тому окремою незалежною і дуже важливою частиною серії «Українці-Українці» є книга «Українці. Початок ІІІ тисячоліття», в якій подано усі виставлені роботи. Кожній фотографії виділений окремий розворот, щоб особистості або композиції не впливали на сприйняття одне одного. Як зазначив директор Центру сучасного мистецтва Юрій Онух, виставка мине, але книга і через 20, і через 100 років буде зберігати дух часу і лишатиметься документом сьогоднішньої епохи. «Українці-Українці» – аж ніяк не критичний коментар чи ідеологічна концепція щодо стану українського суспільства, як і не сентиментальне «звеличування» простої людини. Незважаючи на очевидну студійність, проект є, швидше, «репортажем з місця події», зафіксованою розмаїтістю соціальних ролей, амплуа, життєвих кредо, емоційних станів. Та всіх героїв фото поєднує одне – вони українці.
Без сумніву, галерея портретів не може представити все суспільство. У кадрі не можна до кінця передати інститути, цінності і традиції, матеріалізувати колективну пам’ять і менталітет – усе те, що і є його «будівельним матеріалом». Але фотоапарат може вловити, актуалізувати все це у самих людях, їхній міміці, позі, одязі. І це на свідомому і підсвідомому рівні дає уявлення про настрій цього суспільства, його потенціал, його проблеми, його можливості. І в результаті, портрети ніби призупиняють час, дають бачення сучасності, інформацію про минуле і одночасно –проектують майбутнє.
Наталка Рудніченко,
аспірант Інституту філології
КНУ ім.Тараса Шевченка
Світлини Ігоря Гайдая
|
