Серед учасників VIII Конгресу СКУ були й представники Узбекистану Валентина Такаєва та Зінаїда Соловей. Сьогодні вони в гостях у «Вісника УВКР».

— На сьогодні шість: Республіканський український культурний центр «Славутич» (Ташкент), Український культурний центр «Надія» (Янгіюль), Український культурний центр «Мрія» при заводі ТАПО ім. Чкалова (Ташкент), Український культурний центр Ташкентської області, Український культурний центр м. Алмалик та Український культурний центр «Батьківщина», який очолюю я. Хотілося б, щоб у кожному регіоні, де компактно мешкають українці, були створені наші організації. В Узбекистані – майже 106 тисяч українців, з них 46 тисяч проживає в Ташкенті.

— Наступного року «Батьківщині» виповниться 10 років. Серед ініціаторів створення товариства були Андрій Іванович Твердоступ (нині покійний), Елеонора Герасименко, Зінаїда Соловей та інші. Зараз у нас дуже активне правління, до якого ввійшли 15 осіб. Маємо також колективних членів: Ташкентський тракторний завод (понад 200 членів), Ташсільмаш (150), ТАПОіЧ (516), музей Грабовського (25) та ансамбль «Калинка», що при заводі. Звичайно, не всі члени товариства такі активні, як правління, але до української ідеї не байдужі. Якщо конкретніше, то при нашому центрі діє український фольклорний колектив «Черемшина» (керівник Марія Гавриляк), ансамбль народних інструментів (Тетяна Денисенко). Співпрацюємо з Ташкентською народною філармонією, де успішно діє фольклорний ансамбль «Джерело» (Тамара Савенко). За останній рік нами проведено дуже багато цікавих заходів: надавалася благодійна допомога дітям-сиротам та літнім людям українського походження, проходили тематичні вечори, присвячені Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Сковороді, Гоголю тощо. Але найзнаменнішим був день 20 грудня 2002 року, коли в Ташкенті відкрили пам’ятник Тарасу Шевченку.

— Є недільна школа. Приміщення для неї надала середня школа №110 ім. Шевченка. 25 наших дітей мають змогу вивчати українську мову та літературу. Навчає їх Галина Болотова, яка закінчила Чернівецький університет. Дітям подобається вивчати мову їхніх батьків. Україна допомогла нам підручниками, але, на жаль, з певних причин, вони деякий час не використовувалися.

— Фактично власних ЗМІ ми не маємо. На республіканському радіо є канал «Дружба», де виступаємо щомісяця по годині, на телебаченні двічі на тиждень виходить 15-хвилинна програма «В добрій хаті», в якій також є наша частка ефіру. «Узбектелебачення» зробило декілька сюжетів про нашу діспору з різних міст Узбекистану. А ось із друкованими ЗМІ проблема. Є тільки одна газета «Надія», яку самотужки видає однойменний Український культурний центр (голова товариства та редактор газети Микола Нужненко).

— Добре. Я чула не раз, що офіційні українські делегації, приїжджаючи до тієї чи іншої країни з візитом, не зустрічаються з українськими громадами. З нами ж завжди зустрічаються, починаючи з Президента України Л. Кучми. Члени громади з теплотою згадують вечір зустрічі з головою блоку «Наша Україна» В. Ющенком. Нам багато допомагає радник Посольства України в Узбекистані Олександр Стешенко, він є справжнім патріотом України. Та й узбецька влада до нас ставиться з повагою Зокрема, завжди підтримує Республіканський інтернаціональний центр, який очолює Тимур Алімов, також Державний центр по роботі з діаспорою (керівник – корейка Глікерія Кім). Ми перші з 132 національних центрів отримали приміщення для роботи товариства. Допомагає нам також керівництво Навоїнської області. А Президент Узбекистану Іслам Карімов взагалі сказав, що українці Узбекистану – це наші українці. У нас є гарні умови для роботи, але поки що немає лідера, який міг би об’єднати всіх українців республіки, створити осередки у всіх областях, де компактно проживають українці.

— Хочу подякувати за дієву підтримку Міністру транспорту та керівникові «Укрзалізниці» Георгію Кирпі, Державному комітету у справах національностей та міграції за допомогу у виданні фотоальбому до 10-річчя нашої організації. Також підтримуємо постійні зв’язки з УВКР.