|
Кор.: Левко, ти вже декілька років живеш в Сургуті, розкажи, будь ласка, як ти туди потрапив.
Левко: До 2001 року я жив і вчився в Україні, але після закінчення університету поїхав до батьків. Все ж таки хотілося із родиною побути, тому я й подався до Сургута.
Кор.: Який факультет ти закінчив?
Левко: Навчався я в Івано-Франківську, закінчив історичний факультет. Мені багато розповідали про діаспору і мені хотілося взяти участь, якось реалізувати себе у тому русі. Зараз я навчаюсь на юридичному факультеті, ще допомагаю матері в справах української діаспори — це юридичні моменти, допомога з перекладами з української на російську, юридичні консультації.
Кор.: Левко, яке в тебе було враження, коли ти приїхав до Сургута, окрім того, що це цікаве місто, яке було враження саме від діаспори? На що ти очікував і що побачив на власні очі?
Левко: Мене вразило з перших же днів, що тут дуже часто можна почути українську мову. Складалося таке враження, що повинна бути солідна, міцна українська діаспора. Про що мені до того розповідали, те я й побачив: і радіопрограми велись, і газети випускались. Але потрапив я у такий час, коли розвиток дещо стабілізувався і пішов навіть на спад, тому що з’явилися дві організації і вже не було певного порядку в керівництві. Але все ж таки я задоволений, бо можна реалізувати себе як українця.
Кор.: А як ви, молодь, себе реалізовуєте?
Левко: Взагалі молодь можна розділити на тих, що народилися і виросли вже в тому середовищі, і ті, що приїхали буквально в останні роки, до них дещо інше ставлення.
Кор.: І що, там така градація є — ті, що народилися там, і ті, що приїхали? Чи вам так краще спілкуватись?
Левко: Це так складається тому, що молоді люди, які там народилися, або давніше приїхали, вже зазнали впливу середовища. Тобто відчувається різниця між тими молодими людьми, що виросли в тому середовищі, і тими, що виросли в умовах незалежної України і в силу певних обставин опинилися в Сибіру. Але, загалом, це все від сім’ї залежить, починаючи від звичайного побутового спілкування українською мовою, збереження українських традицій і т. д. Взагалі, українська молодь — це конкретні особи, нас декілька чоловік, які постійно збираються, принаймні щотижня.
Кор.: А є де збиратись, так?
Левко: Так, є приміщення українського товариства, така велика гарна кімната.
Кор.: Я знаю, що там окрім приміщення для товариства є приміщення інформаційного культурного центру, своя українська кав’ярня.
Левко: Так, але, як правило, ми збираємось в одному приміщенні — це приміщення колишньої культурної української автономії міста Сургута, що залишилося за українською громадою. В кав’ярні збираємся рідко, лише на великі свята. Ось було недавно свято «соцвєтія» різних народів. В українському культурному центрі українська молодь не збирається, бо немає сприятливих умов та й звикли всі до «Українського товариства».
Кор.: А там у вас є газета?
Левко: Існувала газета тільки до 1999 року, називалася «Українська родина» (однойменна назва товариства), а зараз в Сургуті нічого не виходить друкованого, навіть бюлетня немає, починаючи з матеріальних причин і закінчуючи питанням: А хто це має робити? Але в планах є заснувати інформаційно-довідковий бюлетень, щоб надходила інформація з України.
Кор.: А юнаки і дівчата, що з вами збираються, вони хто за освітою, чи працюють, чи вчаться?
Левко: Як правило, це учні недільної школи, що діє в Сургуті, є і працюючі — різний контингент, як віковий, так і за соціальним статусом.
Кор.: Ви стабільна група? До вас приходять інші молоді люди, котрі зацікавилися українством?
Левко: У нас є постійний склад, офіційно кажучи, є кілька чоловік, які збираються, які завжди приходять. Деколи до нас священик приїжджає, потрібно щось допомогти. Кожного року у нас традиційно проводиться молодіжно-дитячий Вертеп.
Кор.: Ви організовуєте це все? На свята, мабуть, вже багато людей збирається?
Левко: Своїх окремих святкувань молодіжна організація ще не організовувала, хіба що допомагала в організації тих свят, які планує український культурний центр. Зі своєї ініціативи в березні ми їздили в Хантимансійськ, на світовий чемпіонат з біатлону підтримати українську збірну команду. Їздили, зрозуміло, з українською символікою, чим і привернули до себе увагу, як росіян, так і українців, які приїхали з України, представників української діаспори, яка там проживає, навіть українських телеканалів. Всі за нами спостерігали — добре було видно, що є уболівальники української команди і України загалом.
Ще цікава подія, яка відбулася в квітні у Сургуті — чемпіонат міста з футболу між національними діаспорами. В Сургуті є близько шістнадцяти різних національних організацій, і кожна діаспора представляла свою команду для участі в чемпіонаті. Це був міні-футбол. До фіналу увійшли українці та дагестанці. Звичайно, матч мав бути цікавим, він таким і виявився — як ми й сподівалися, українці перемогли із вражаючим рахунком 5:1. Додому ми поверталися задоволені.
З Левком Довганем
розмовляла Наталка Бритова
|
