Достойний Пане Президенте!

Дозвольте привітати Вас та подякувати Вам за зустріч, яку Ви запропонували. Українська діаспора вважає себе невід’ємною частиною українського народу, тому цікавиться всіма його переживаннями, радіє чи уболіває за них. На тринадцятому році незалежності ми усвідомлюємо собі, що це, мабуть, найбільш щасливий період нашої історії від княжих часів, коли наша прадавня батьківщина, Київська Русь, вважалась провідною серед тогочасних держав в духовній, політичній та економічній сферах. Хочемо бачити і теперішню Україну багатою та могутньою, а наш народ щасливим. Є чимало справ, котрі нас турбують та про які ми бажаємо висловитися.

Ми дуже стурбовані укладенням угоди про єдиний економічний простір (ЄЕП) України з Російською Федерацією, Білоруссю та Казахстаном. Цей договір не тільки закриває Україні двері на шляху до повної інтеграції з євроатлантичними структурами і можливого членства в Євросоюзі, чи навіть вступу у СОТ, але може дати можливість Росії, найсильнішому партнерові договору, домінувати в економічній політиці України. Також цей договір має елементи, які можуть загрожувати суверенітету України. Хоча з боку США та Європи для України немає чітко окреслених критеріїв, Україна повинна дотримуватися обраного курсу в Європу та вживати заходів, аби побороти дотеперішні застереження США та Західної Європи.

За дванадцять років незалежності Україна не спромоглась об’єктивно оцінити власну історію та її творців, належно вшанувати своїх героїв. Щоправда, значний поступ зроблено у справі відзначення найбільшої трагедії нашого народу — Голодомору 1932–33 рр. Але й в цьому випадку спостерігається намагання применшити важливість цієї події, поставивши її в один ряд з іншими репресіями. Меморіал жертвам Голодомору пропонується спорудити в невідповідному місці. І такі факти непоодинокі. В новітні часи жоден народ не терпів стільки, як наш, стосовно кількості жертв Голодомор в Україні 1932–33 рр. був найбільшим злочином в історії людства і цей злочин був геноцидом українського народу. Беручи до уваги унікальність злочину, вшанування його жертв мусить бути пріоритетним, а Меморіал жертвам голоду має привертати до себе особливу увагу.

Ще менш зрозумілим є відсутність визнання ОУН-УПА воюючою стороною, хоча її вояки самовіддано боролись за незалежність нашого народу. Аргумент, що Президент України підтримує це питання, а ВР — ні, вже не переконує, оскільки Президент своїм указом міг надати пільги ще живим ветеранам. Та й пропрезидентська більшість у Верховній Раді при підтримці національно-демократичної фракції могла б сприяти позитивному розв’язанню цієї проблеми. І нарешті, незрозумілим залишається відзначення у наступному році річниці ганебної Переяславської ради.

На жаль, у політичному житті сьогоднішньої України мають місце вбивства та інші ексцеси. Це не тільки загальновідома справа Гонгадзе. Що ситуація постійно загострюється, свідчить останнє вбивство провідного діяча національно-демократичного руху Івана Гавдиди. Якби вбивали на обох полюсах політичного спектру, можна було б сказати, що це властиво суспільствам, які переходять від тоталітарної до комуністичної системи. Однак гинуть лише представники опозиції! Якщо врахувати, що владні структури приховують, перекручують факти, не доводять слідства до обвинувачень та притягнення до кримінальної відповідальності, не лишається нічого іншого, як зробити висновок про можливу причетність влади до злочинів.

Мовне питання, розвиток української культури і проблеми церковні продовжують залишатися актуальними. Зокрема, відчувається протегування владою російської мови, російської культури, а також російської церкви, що прикривається назвою УПЦ МП. Ця Церква не є таким собі мирним ягнятком, вона активно діє проти українських церков — УПЦ КП та УГКЦ, а українська влада не лише активно підтримує, а ще й зміцнює її. Для прикладу згадаємо недавню передачу Києво-Печерського Успенського Собору для користування УПЦ МП.

Чиновники в українських владних структурах повсякчас користуються російською мовою. Фінансування української культури з державного бюджету — мінімальне. Українське друковане слово становить малий відсоток українського ринку порівняно з російськими виданнями.

Закон про статус закордонного українця так і не прийнятий, хоча дискусія з цього приводу триває вже сім років. Програма «Закордонне українство» до 2005 року не виконується через нестачу бюджетних асигнувань. Президент України називає громадян України, котрі виїхали до інших країн, наприклад до Італії, на заробітки, «людьми легкої поведінки». Діаспорою такі факти сприймаються боляче.

З жалем зазначаємо, що, згідно з отриманою нами інформацією, контракт на приміщення Українського Дому, де мав відбутися Конгрес, був зірваний за дорученням Адміністрації Президента України.

Просимо Вас звернути увагу на порушені питання та, по можливості, поінформувати нас про Ваші заходи.

За СКУ
А. Лозинський, президент
В. Педенко, генеральний секретар
М. Савків, президент УККА
І. Ґавдяк, голова УАКР