Запрошення на науково-практичну конференцію «Українці Європейської Півночі», що мала відбутися у Петрозаводську, виявилося для нас певною мірою несподіваним. Намір Голови Карельського республіканського товариства української культури «Калина» Лариси Скрипникової провести такий захід здавалися нездійсненними, принаймні, з двох причин: перша — брак коштів (адже такі заходи здебільшого вимагають значних витрат), друга — відсутність наукового потенціалу. Тому такі конференції здебільшого проводяться у великих містах, наукових центрах. Однак пані Лариса переконливо довела, що науково-практична конференція під силу й, так би мовити, периферійним організаціям. Свою точку зору Л. Скрипникова аргументує наступним чином: «Якось ставало прикро, що українців сприймали тільки через пісні й танці. Переповнені зали не давали вже такого морального задоволення, як раніше, адже ми представляли українську культуру, взагалі кажучи, однобічно, навіть дещо поверхово. Хотілося чогось більшого, значимішого, суттєвого. Почали запрошувати на наші зібрання людей, що тяжіють до наукової роботи. Спробували проводити літературні вечори не тільки з поетичним декламуванням, а й з науковими доповідями. І ось на одному з таких вечорів, присвяченому життю і творчості Григорія Сковороди, у мене виникла ідея провести науково-практичну конференцію. Тим більше, що наближалося 200-річчя з дня смерті нашого славного останнього отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського, котрому судилося 25 років відсидіти в кам’яному мішку Соловецького монастиря, де в глибокій старості він і відійшов у вічність влітку 1803 року».

Можна по-різному оцінювати теоретичний рівень конференції. На мою думку, доповіді були досить строкатими з точки зору їх глибини і наукового потенціалу. Яскраве враження справила на присутніх доповідь Голови УВКР Михайла Гориня «Петро Калнишевський — останній кошовий отаман Запорізької Січі». Доповідач вдало продемонстрував і глибину наукового дослідження, і взаємозв’язок історичного матеріалу з сьогоденням.

Попри всі зауваги й закиди, на конференції відбулася досить серйозна розмова про ту роль, яку відіграли й продовжують відігравати українці не лише у розвитку Карелії, а й всієї Європейської Півночі Росії. Адже з доповідями виступили представники українських громад з міст Мурманська, Воркути, Санкт-Петербурга. Матеріали про конференцію подали всі місцеві засоби масової інформації. Перевершила всі сподівання практична частина конференції. На все життя вкарбується в пам’ять поїздка до Сандармоху, на місце розстрілу тисяч в’язнів в кінці 30-х років минулого століття, в часи розгулу репресій, екскурсія по Біломор-Балтійському каналу, де також тисячі в’язнів були замордовані непосильною працею під час його спорудження, врешті-решт відвідини Соловецького монастиря, де навічно залишилися останки не тільки Петра Калнишевського, а й інших наших славних земляків Леся Курбаса, Євгена Плужника, Валеріана Підмогильного, сім’ї Крушельницьких. Тут, в цих сповнених відлунням трагічних подій місцях, де в концентрованому вигляді проявилася нелюдська сутність комуністичного режиму, починаєш по-справжньому усвідомлювати трагедійну панораму боротьби Добра і Зла. Як писав Ю. Данзас, «Надійде день, коли ця історія буде написана, і тим, хто її прочитає, стане соромно за людство».

Микола СВІНЦІЦЬКИЙ,
головний редактор радіо-
і телепрограм УВКР