|
Редакція «Вісника УВКР» звернулася до відомих громадських діячів України та української діаспори з питаннями, пошук відповіді на які міг би допомогти нам у досягненні спільних точок зору на важливі для українства і його майбутнього проблеми. Заразом наша анкета могла би покласти початок соціологічному дослідженню становища діаспори, взаємовідносин України і діаспори, визначенню стратегічних напрямів діяльності громадських організацій, котрі опікуються життям діаспори.
У цьому числі Вісника ми вміщуємо відповіді п. Володимира Строя (Латвія).
1. В силу відомих історичних обставин сьогодні є різні спільноти: власне українці, автохтонні українці за кордонами України, Західна та Східна діаспора.
Чи вважаєте Ви, що згодом ми всі будемо просто українцями, незалежно від місця проживання і обставин, що розсіяли нас по світу? Чи вважаєте Ви правомірним термін «світове українство»?
2. Важливою і для нас болючою є проблема національної асиміляції. Загалом зрозуміло, що людина має якось пристосовуватися в чужоземному середовищі — оволодівати мовою, переймати звичаї і традиції, обживатися поміж сусідами. Очевидно, що постійне місце проживання призводить до посилення асиміляційних процесів у кожному наступному поколінні.
Представники ж так званої четвертої, останньої хвилі еміграції взагалі уникають зайвий раз підкреслювати свою національну приналежність. З іншого боку відомо, як материнні держави дбають про своїх одноплемінників — підтримують різноманітні зв’язки, будують школи, займаються цими проблемами на найвищому рівні і з відповідним ідеологічним забезпеченням.
Як Ви оцінюєте турботу України про свою діаспору і про українців, що проживають на історично українських територіях наших сусідів, на прикладі Вашої спільноти?
3. Не викликає заперечень, що запорукою національної самобутності є можливість підростаючому поколінню вивчати рідну мову, долучатися до рідної культури. Цю можливість має забезпечувати і родинне спілкування, і навчання у закладах освіти.
Яка ситуація з українським шкільництвом у Вашому регіоні, які позитивні зміни сталися за останні два — три роки? Якої допомоги в цьому плані Ви очікуєте, від кого?
4. Наше останнє запитання традиційне — яка Ваша точка зору на діяльність УВКР і щоб Ви побажали нашій Раді на майбутнє?
Вельмишановний пане Б. Сиваківський!
Поздоровляю вас і колектив «Вісника» з 10-річчям УВКР! Попри все, це велика подія і перспективна організація.
Із задоволенням передаю відповіді на ваші запитання. На жаль, через літню пору ми не встигли обговорити їх на великій раді Спілки Українців Латвії, але можна сподіватися, що вони були б прийняті та ще й доповнені.
1. Згодом ми не можемо бути «просто українцями, незалежно від місця проживання і обставин, що розсіяли нас по світу». І місце проживання, і — особливо — обставини накладають відбиток, що буде відрізняти українців різних країн, ото ж вони й відрізнятимуться, як відрізняються англійці та американці, хоч і розмовляють вони одною мовою.
2. Термін «світове українство» не є правомірним з огляду на те, що українська спільнота не має, на жаль, ані єдиної організації, ані представництва в міжнародних органах, ані зацікавленого ставлення з боку української держави до її консолідації.
3. Турбота України про свою діаспору є декларативною. На прикладі Латвії видно, що Росія, Ізраїль, Польща, Литва, Білорусь на державному рівні висловлюють занепокоєння негативними процесами щодо своїх діаспор та намагаються протидіяти тим процесам. На жаль, на такому ж рівні, окрім окремих напрямків (українська школа в Ризі, збереження фольклору тощо), Україна не діє.
4. Ситуація з українським шкільництвом у Латвії добра порівняно з іншими країнами Балтії. Заслуга в цьому, передусім, громади та товариства «Дніпро», на базі недільної школи котрого була створена ризька українська середня школа. У нинішньому році відбувся перший випуск (12-й клас) цієї школи. А допомогу в цьому плані можна очікувати від української держави та зарубіжних українських організацій.
5. На діяльність УВКР наша точка зору цілком позитивна з урахуванням об’єктивної ситуації як в самій УВКР, так і в організаціях, що її створили.
На майбутнє бажаємо УВКР:
-
суворо дотримуватися Статуту. На останньому світовому Форумі українців було продемонстровано легковажне ставлення до нього, що мало згодом негативні наслідки;
-
дуже ретельно звітувати щодо витрат та надходжень грошей;
-
якнайчастіше організовувати масові акції за межами України на кшалт «караванів», фестивалів, конференцій, спортивних змагань;
-
виявляти значно більш наполегливості стосовно виконання державних програм, які стосуються діаспори. Зокрема, створити, нарешті, об’єднані корпункти українських ЗМІ за кордоном з метою інформування громадськості країн розселення українців про справи й думки в Україні. Адже в переважній більшості країн є лише, в кращому випадку, представники української «другої влади» — посольства — і немає представників четвертої — преси. Багато держав, зокрема й Латвія, докладають значні зусилля для пропаганди своєї країни за їх кордонами. Це й могло б стати одним із важелів формування «світового українства».
З великою повагою та побажанням здоров’я і успіхів
Володимир Строй,
член Великої Ради СУЛ
|
