Серпень перегорнув в новітній історії незалежної України дванадцяту сторінку. Розпочався відлік наступного року творення української держави, утвердження українства як суб’єкта міжнародної політики. Що обіцяє нам цей наступний рік? Які прикмети прочитати, аби збагнути, якими тернистими шляхами поведе нас доля до далеких обріїв? А хода історії невпинна, тринадцятий рік незалежності вже триває, події йдуть за подіями, і нам лишається в їх строкатості й швидкоплинності спробувати віднайти попередження про майбутні загрози та свідчення майбутніх успіхів.

Нинішнє, дев’яте, число нашого «Вісника» розпочинають звернення до найвищих посадових осіб нашої держави. Українську громадськість занепокоїла ідея створення так званого єдиного економічного простору, до якого мають увійти Україна, Росія, Білорусь і Казахстан. Очевидно, що ідея ЄЕП не нова і не оригінальна, її висловив свого часу наляканий перспективою розвалу могутньої імперії Олександр Солженіцин у праці «Як нам облаштувати Росію?». Я дослівно передаю його слова — «Бог з ними, з тими азіатами і прибалтами... Нам потрібно зберегти ядро слов’янства...». Отже, гарна була казочка, починаймо її слухати заново.

Нас намагаються переконати, що без Сходу — чи без Заходу — ми пропадемо. А ми пропадемо в першу чергу тоді, коли не залишимося собою, втратимо власну самобутність, мову, культуру, втратимося як нація. Запорукою нашого Буття в Історії є усвідомлення, що ми все ж таки Світове Українство. В попередньому числі «Вісника» вміщено відповіді шановних О. Коваля (Бельгія) та М. Парипси (Казахстан) на нашу анкету, в нинішньому — на запитання анкети відповідає Володимир Строй (Латвія). Висловлюються різні точки зору на поняття «світове українство», але одне є незаперечним — лише в єднанні наша сила, тільки через співпрацю ми досягнемо визнання у світі.

Що означає єднання і співпраця, наочно показав черговий Світовий Конгрес Українців. З чиєїсь легкої руки багато було балачок про якийсь конфлікт СКУ і УВКР, але тільки добра воля керівництва і працівників УВКР допомогла оргкомітету СКУ подолати численні, не так помітні, як у випадку з відмовою надати для Конгресу Український Дім, але дошкульні перешкоди. Що ж стосується Конгресу, то вичерпне осмислення цієї знакової події ще попереду. Поки що у «Віснику» читачам пропонується розповідь про Конгрес нашого прес-секретаря Світлани Остапи, яка була організатором його прес-центру, аналітичний матеріал, а також матеріали, що висвітлюють життя й діяльність української громади Сербії і Чорногорії, представники якої взяли активну участь у Конгресі.

Не залишать байдужими читача матеріали про Берестейщину Якою ж могутньою є воля національного духу, якщо століттями упосліджувана спільнота все ж творить самобутню культуру, а її кращі представники збагачують українську літературу! Хвилює і розповідь про участь делегації УКВР у науково-практичній конференції в Карелії. Там, на Європейській Півночі Росії, теж є потужний пласт нашої нелегкої і мужньої історії.

Відома очевидна істина: майбутнє — це молодь. Проблемам української освіти діаспори присвячена рубрика «...й свого не цурайтесь».

Обнадійливі паростки нашого майбутнього все ж таки проростають. То ж дбаймо, щоб їх було якнайбільше.