Демократизація суспільного устрою в республіках колишнього Радянського Союзу покликала до життя призабуту і притлумлену владою потребу відкриття шкіл з українською мовою навчання для тисяч дітей українського походження.

Намітилося кілька шляхів відродження української освіти в діаспорі: відкриття повнотижневих чи суботніх шкіл, впровадження в школах, де вчаться діти українців, класів з українською мовою навчання тощо. Плідною, на нашу думку, є ідея вивчення на уроках літератури творчості українських письменників, які мали відношення до краю, де компактно проживають українці. Ці письменники відобразили в художніх творах життя земляків у діаспорі, змалювали їхні художні образи.

Відомо, що у школах РФ на уроках російської літератури вивчається і творчість місцевих письменників. Цей факт необхідно використовувати для пропаганди серед творчості українських письменників, які мали відношення до місць, де проживають і навчаються учні українського походження Російської Федерації.

Такий літературно-краєзнавчий підхід до пробудження національної свідомості та історичної пам’яті має значну перспективу, не підміняючи, звичайно, здобутків «великої» української літератури Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського та інших видатних майстрів художнього слова.

Українські культурні традиції складалися впродовж не одного століття не тільки в Україні, але й далеко за її межами: на Зеленому Клині, Нижній Волзі, на Малиновому Клині (Кубань) і Північній Слобожанщині... На цих землях успішно розвивалося художнє слово багатьох відомих українських письменників. Їх імена стали окрасою нашої літератури XVIII–XX ст.ст.

Отже, вчити дітей на місцевому матеріалі — стара, як світ, ідея, яку потрібно відроджувати і допомагати українцям Східної діаспори у створенні відповідних посібників, підручників і хрестоматій.

Так, зокрема, під впливом відродження української духовності на Кубані, давньому осередку українства, першою серйозною заявкою стало включення ще на початку 90-х років Кубанським крайовим управлінням освіти до реґіональних програм уроків літератури рідного краю. В багатьох школах почалося вивчення творчої спадщини Т. Шевченка, Марка Вовчка, які були пов’язані з кубанським краєм життям і творчістю. Крім того, певна увага відведена українським письменникам-кубанцям А. Головатому, Я. Кухаренку, В. Мові (Лиманському), В. Півню, Я. Жарку, М. Канівецькому, М. Дикарєву, П. Капельгородському, сучасним українським письменникам Кубані. Під впливом ситуації, що склалася на Кубані, В. Оліфіренком (Україна) і В. Чумаченком (Краснодарський край) укладено посібник-хрестоматію «Козак Мамай» для школярів середніх класів Кубані (видано 1998 р.).

Враховуючи відсутність на Кубані шкіл з українською мовою навчання, автори розробили такий методичний шлях укладання навчальної книжки: нариси про життєвий і творчий шлях письменників та методичний апарат подаються російською мовою, а тексти художніх творів — українською.

Сьогодні «Козак Мамай» активно використовується у школах козацького краю, зміцнів інтерес до нього з боку педагогічної громадськості.

Аналогічний методичний підхід до вивчення творчості українських письменників-земляків можна реалізувати і для інших регіонів Росії, де живуть сьогодні сотні тисяч українців. А достатньо багата «літературна база» для цього є.

Так, на Східній Слобожанщині (Курська, Білгородська і Воронезька області РФ), де здавна існують українські літературні традиції, окрасою великої української літератури стали імена І. Горленка, Г. Сковороди, М. Костомарова, О. Афанасьєва-Чужбинського, І. Дикарєва, В. Єрошенка, А. Животка, К. Буревія, А. Паніва, Г. Михайличенка та ін. Укладачів відповідного навчального посібника чекає велика і непроста робота. На увагу методистів та вчених-філологів чекають дослідження українських літературних здобутків на землях Сірого Клину (Казахстан), Уралу, Нижньої Волги. Літературні здобутки українців Москви і Петербургу також могли б увійти до відповідних посібників з літератури для українських дітей.

На далеких від України землях Зеленого Клину (Благовіщенськ, Владивосток, Приморський край та ін.) існували й існують українські громади, а разом з ними і літературне життя. Достатньо згадати далекосхідні описи відомого есперантиста й українського письменника Василя Ярошенка, його оповідання, написані в Японії, Китаї, де письменнику довелося подорожувати і жити. Відомі в літературі твори В. Потапенка і Д.Мордовця про переселення тисяч українців у кінці ХІХ і поч. ХХ ст. на Далекий Схід, їх побут на нових землях. Знайшла б своє місце у такому посібнику і творчість В. Трублаїні, який відвідав цей край у першій пол. ХХ ст. Складні суспільно-політичні події у 20-х рр. — час створення української автономії на Далекому Сході — відображено у ряді спогадів українців, що брали активну участь у становленні Далекосхідної Української республіки. Не слід забувати також, що видатний український письменник Іван Багряний відтворив картини та образи українських людей цього далекосхідного краю у своїх романах «Тигролови» та «Сад Гетсиманський».

Врешті художні здобутки наших сучасників письменників Олега Орача («За білим перевалом») та Михайла Шевченка (поетичний цикл «Зелений Клин») ще раз засвідчили невмирущість українського життя в далекосхідній діаспорі, а також необхідність осмислення його новими поколіннями українців. Слід згадати і ще один з напрямів розвитку української духовності на землях Амуру — усну народну творчість, привезену і розвинену українськими поселенцями. Про це свідчить видання «Народні пісні українців Зеленого Клину в записах Василя Сокола».

Слід також пам’ятати, що на Далекому Сході і сьогодні розвивається активне українське літературне життя: видаються збірники, існують в Інтернетній мережі електронні версії літературних українських видань. Таким чином, здобутки українського письменства у галузі духовного освоєння українського Далекого Сходу є вагомою основою для створення посібників з рідної літератури для дітей українського походження.

Вагомі культурно-літературні надбання українського народу в Східній діаспорі необхідно активно використовувати для відродження української духовності на територіях компактного поселення українців в РФ. Створення посібників з української літератури на місцевому літературному матеріалі сьогодні реальна і важлива справа.

Вадим Оліфіренко,
м. Донецьк, Україна