Романтика — це те, чого так прагне кожна юна душа, і те, чого так бракує у нашому буденному практичному житті.

Маючи велике бажання хоча б на деякий час вирватися з тенет багатоповерхівок на природу і пам’ятаючи формулу: "Хто шукає, той завжди знайде", я потрапив до групи учасників туристичної акції "Чумакування на Дністрі". Її організував туристичний клуб "Кристал", однією з головних цілей якого є сприяння молодіжним організаціям патріотично-виховного характеру (Пласт, СУМ, Спадщина).

Наприкінці липня ескадра з майже тридцяти хлопців і дівчат різного віку зі Спілки української молоді вирушила до Галича. Під час першої ватри всі дізналися про плани організаторів сплаву, в які входила екологічно-оздоровлююча та культурно-освітня мета, і про склад команди, до якої увійшли молоді люди з Тернопільщини, Закарпаття, Львівщини, Волині, Київщини, Миколаївщини, Криму, Харківщини та інших областей України. Сплавляння відбувалося Дністром на катамаранах та байдарках. Маршрут розпочинався в Галичі, а кінцевою зупинкою за п’ятнадцять днів мало стати місто Заліщики. Вся флотилія (9 катамаранів і 3 байдарки) пропливала теренами трьох областей, а саме Івано-Франківської, Тернопільської та Чернівецької.

Протягом подорожі ми відвідали багато історичних місць, найцікавіші з яких — село Крилос, яке вважають старим Галичем, печера Думка і капличка, споруджена на честь св. Пантелеймона в селі Одаїв (Івано-Франківська область), палац графа Казіміра Бадені в Коропці, Червоноградський замок, від якого залишилися лише дві вежі, і найвищий штучний рівнинний Джуринський водоспад на річці Джурин у селі Нирків (Тернопільщина), а також багато інших різних водоспадів, замків і печер.

До речі, на Джуринському водоспаді ми з честю виконали свою екологічну місію. Там був проведений рейд-очищення місцевості, тобто, протягом дня вся команда сплаву збирала сміття на його території. Щоб вивезти гору бруду знадобилася допомога Тернопільської облдержадміністрації. А місцеві жителі були такі вдячні, що нагородили нас безкоштовним морозивом.

Що ще мені найбільш запам’ятається — це вечірні ватри, біля яких ми проводили конкурси, наприклад, на краще читання віршів Тараса Шевченка, грали в ігри, такі як брейн-ринг, хрестики-нулики. Щовечора можна було почути українські пісні під гітару або акапело. Ви запитаєте: "А чому лише українські?". А тому, що у таборі кожен мав розмовляти виключно українською мовою, не пити алкогольні напої і не палити. Це вимагалося для того, щоб оздоровити тіло й свідомість, і, здається, всі виконували наказ.

Загалом сплав було організовано на високому рівні, тому чумакування всім дуже сподобалось. Ніхто не дорікав на жорсткий режим і чергування, єдине, що дошкуляло – це дощова погода. Найтяжчим виявилося прощання з людьми, з якими прожив маленьке романтичне життя, а деякі з них стали твоїми новими друзями. Ми роз’їжджалися до своїх домівок і наспівували улюблену похідну пісню: "Повези мене туди, де природа сама...".

Сашко ОСТАПА, учень Ірпінської української гімназії