Левко Довгович, голова Європейського Конгресу Українців: Перш за все IV Форум повинен проходити не так, як попередній. Тому що тоді приїхало надто багато людей, які були призначені обласними адміністраціями, а не від громадських організацій України. Так не повинно бути. Якщо наступний форум не буде працездатний (це означає третій сектор, а не держава) і не вирішуватиме проблеми громадських організацій, то не має рації сюди їздити. Потрібно, щоб форум вирішував проблеми світового українства. Нехай будуть і концерти, але щоб вони не заважали діловій роботі форуму. Нехай цей форум очолює УВКР, і нехай він вирішує проблеми третього сектора, тобто громадських організацій. А щодо фінансування, то державна влада має допомагати, але ідеологічно не втручатися в хід його роботи.

Олександр Зарічний, заступник голови Української громади ім. Т.Г. Шевченка в Азербайджані: В Азербайджані дуже уважно стежать за подіями в Україні. У нас багато спільних проблем: і в політичному плані, і в економічному. Наші країни є стратегічними партнерами. Громадяни Азербайджану цікавляться і виборами, й іншими подіями в Україні. ЗМІ інформацію подають, але, на мій погляд, її замало. Тому зараз на порядку денному у нашій громаді є видання власної газети. Українською і по можливості азербайджанською чи російською. Щоб інформація була доступна для широкого кола читачів.

Мирон Киртичак, голова Об’єднання Українців у Польщі:

Після перепису населення ОУП робило заяви щодо зменшення українців Польщі. Чи була якась офіційна відповідь влади на ваші звернення?

Була офіційна відповідь Головного статистичного управління, яке частково підтвердило наші застереження стосовно способу ведення перепису населення. Ми розуміємо, що свідомих українців, здатних заявляти про своє національне походження не так багато, як би нам хотілося. Але й не так мало, як показав перепис населення — 31 тисяча, а було 230 тис. українців. Жаль, що так сталося, що так недбало проведений останній перепис населення, було багато порушень з боку анкетерів та відповідальних осіб. Але гадаю, ми вже нічого не змінимо. Це буде уроком для нас, як громадян. Ми повинні відчувати необхідність національної гідності, відкритих заяв про свою національність. Але це також є питання для польської держави щодо її демократичності. 14 років після встановлення громадянських вольностей, й надалі люди бояться заявити про своє національне походження. Польські політичні аналітики також повинні над цим замислитися. Ставлення до національних меншин є нездоровим.

А представники інших національних меншин теж бояться заявляти про свою національну належність?

Я думаю, що це не лише українців стосується, а частково й білорусів. Та й найбільші національні меншини Польщі стверджують, що реальна їх чисельність у 6–8 разів більша, ніж та, яку показав перепис населення.

Романія Явір, голова Федерації українців Вірменії:

Ви вже протягом двох років намагаєтеся встановити пам’ятник Шевченку в Єревані. Що заважає Вам довести справу до кінця?

У лютому 2004 році МЗС України зібрало за одним столом усіх причетних до побудови пам’ятника. Були представники від Держбуду, Міністерства фінансів, Міністерства транспорту, мерії столиці, голова УВКР Михайло Горинь і я. Чому нас зібрали? Тому що вже з 2001 року це питання блокується. І виявляється було заблоковано з такої причини: на видобуток граніту і доставки його до цеху, де безпосередньо буде йти виготовлення, треба 20 тисяч гривень. З цієї причини була заморожена наша робота. І ось у МЗС ми почали виясняти: хто у чому винен. Якщо Держбуд немає 20 тисяч гривень, то треба було давно нам про це повідомити, ми б нашою громадою зібрали по долару і пам’ятник би вже робився.

Чи бачите Ви на сьогодні реальний механізм побудови пам’ятника?

Вчора ми разом зі спонсором були у Держбуді, і я категорично заявила: або ви мені даєте письмову відповідь, що ви не можете і не будете фінансувати, тоді ми будемо шукати свої шляхи, або все-таки будете приймати відповідні міри. Заступник голови Держбуду запевнив, що він постарається щось зробити, щоб зібрати ці 20 тисяч гривень. І слава Богу, якщо ці гроші будуть, то за граніт заплатять. Мер міста пан Омельченко обіцяв фінансувати роботу скульптора, Міністерство транспорту України — безкоштовно доставити пам’ятник до Вірменії. Я, до речі, дуже вдячна Міністерству транспорту, тому що воно єдине без зайвих слів відразу пішло нам назустріч. Вони запропонували, хочете відвеземо граніт до Єревану, хочете — пам’ятник.

Терміни якісь визначені?

Так. Держбуд обіцяв протягом двох місяців, п. Омельченко відразу, як почнеться робота. А сама робота триватиме десь протягом півтора року.

Скажіть, а українці Вірменії ще не охололи до будівництва пам’ятника? І взагалі, яка їх реальна участь у його встановленні?

Ви знаєте, майже всі наші українці бідно живуть. Я не кидала гасло, що треба зібрати по одному долару. Але мені здається, що якби я попросила, вони б зібрали кошти. Українці Вірменії чекають цього пам’ятника. Ви знаєте, що культура об’єднує. Я думаю, що пам’ятник Шевченку ще більше згуртує українців.

Коли ми були в Росії, побачили, як необ’єктино подається інформація про сучасну Україну. Що вірменські ЗМІ розповідають про нашу країну?

Газету «Дніпро-Славутич», редактором якої я є, читають і українці і вірмени, бо вона двомовна. Необ’єктивна або дуже застаріла інформація проходить тільки в російськомовній пресі. Вірменська преса ще ніколи не друкувала неправду про Україну.

Микола Плав’юк, голова ОУН:

Яка різниця між старим і новим Статутом УВКР?

Теперішній Статут більш чітко з’ясовує роль різних статутних органів, починаючи від Всесвітнього форуму українців. Ми хочемо, щоб він справді був громадським з відповідним представництвом організацій. Також з’ясовує роль голови, президії, зборів, секретаріату. Життя виявило, що беручи до уваги наші матеральні і фінансові можливості, ми не можемо так масштабно працювати, і тому дещо звужуємо склад Зборів. Закладено інший принцип формування президії. Секретаріат стає виконавчим органом, який повинен здійснювати рішення зборів.

Немає можливостей надто широко розбудовувати апарат. Дещо чіткіше з’ясовані завдання УВКР, які в першу чергу мають бути координаційними. Ми мусимо це тримати на контролі, беручи до уваги тогочасну ситуацію. Мені здається, що статут у цій редакції окреслив повноваження керівних органів УВКР і допоможе нам прийти із чіткішою формою до наступного форуму.

Але нічого ідеального немає, які статті, на ваш погляд, ще не доопрацьовано?

Статут не розв’язує як слід справ членства і нормальних взаємин між УВКР і громадськими надбудовами у різних країнах. Ці питання залишаються відкритими. Вони вимагають доопрацювання не лише статутних норм, але й по лінії нормальних взаємин, які є. Нам треба ще далі поладнати справи, а на це потрібен час, кадри, фінансові ресурси.

Лариса Скрипникова, голова Національно-культурної автономії українців Республіки Карелія «Калина»:

У своєму виступі на засіданні Зборів ви розповіли про цікаві плани на цей рік.

Спочатку я б хотіла подякувати за нагородження, яке й підштовхнуло мене до таких планів. Минулий рік був у нас дуже плідний. Ми отримали фінансову допомогу від Держкомнацу, і Миколи Плав’юка. Але я не чекала, що моя робота та діяльність нашого товариства буде так високо оцінена. До нас в Карелію приїжджав посол України в РФ п. Білоблоцький. Приїзд був пов’язаний з важливою подією.

Вперше за 70 років у нас було закладено суховантаж до Одеси під назвою «Україна». І пан посол вручив мені високу нагороду орден княгині Ольги ІІІ ступеню і Почесну грамоту Верховної Ради України. Для мене це була така несподіванка. Я навіть розгубилася, чи варта таких нагород. Але тепер знаю точно, що повинна робити ще більше і думати, щоб ця робота пішла на славу нашої України. Тому на цей рік ми запланували таке, чого ще ніколи не робили за 10 років. По-перше, на Шевченківських читаннях уперше з 1987 року в одному з центральних кінотеатрів міста «Перемога» демонструвався фільм «Тарас Шевченко». Це було непросто зробити. Адміністрація кінотеатру вважала, що люди не підуть, але на перегляд завітало 160 осіб. І найважливіше було те, що люди виходили після фільму й плакали.

Хоч фільм був наївний, радянський, старий, але там був наш Тарас, там була українська мова, українська пісня. Тепер у квітні у нас проходитимуть Дні української культури. І ми хочемо, щоб був не тільки концерт хору. Бо хор — це чудово, але це ще не вся культура України. У нас працюватиме художня виставка з полотнами художників України, пройде конкурс на краще читання українських віршів. Також ми провели конкурс дитячого малюнка в художній школі на тему Соловецький в’язень. У нас дві мети, щоб діти: і росіяни, і карели, і вебси знали, хто такий наш Калнишевський.

Поки тривав конкурс ми їм декілька разів розповіли про Соловецького в’язня. Державний комітет у справах національностей і міграцій виділив нам 10 путівок в «Артек» і одна з них буде переможцю конкурсу, незалежно від його національності. Це вагомий приз, тому діти дуже стараються. Крім того виставка кращих малюнків пройде в Україні. Також цього року плануємо провести дитячу науково-практичну конференцію на тему «Слово рідне, мова рідна». В ній візьмуть участь діти з Мурманська та Архангельська.

На першому етапі ми проведемо конкурс на кращий твір. Потім учасники зберуться у Петрозаводську, а після теоретичної частини повеземо їх до Сандармоха. Багато наших дітей навіть не знають, що це за місце, і хто там похований. Нам бракує агітаційного матеріалу про сучасну Україну і відеокасет, які б ми могли показувати по нашому телебаченню. На основі таких матеріалів, ми могли б робити навіть передачі. Бракує методичних матеріалів з обрядових свят, гадаю, в цьому плані треба попрацювати Міністерству культури та мистецтв України.

Що ви чекаєте від IV Всесвітнього Форуму українців?

Ще над цим питанням не думала, але головне, щоб він не перетворився на такий, як 3-й. Тоді нам було соромно, коли виступав президент, якого обрали не ми, а громадяни України. І ті ж таки громадяни України не давали йому слова сказати. Жодна культурна людина не може собі цього дозволити, коли виступає президент країни на такій високій трибуні.

Записала Світлана Остапа,

прес-секретар УВКР