Вельмишановне товариство!

Пані та панове!

Я щиро вітаю Вас на нашому скромному зібранні і надіюся, що дводенна праця буде плідною і збагатить нас досвідом і задумами. Перш за все хочу звернути Вашу увагу на те, що за звітний період ми значно розширили ореол досліджень, ввели в практику нові технології популяризації нашої діяльності як в межах України, так і серед інших громад світу. Адже консолідуюча та координуюча функція УВКР можлива лише тоді, коли громадськість України буде поінформовано про життя і діяльність діаспори та українських етнічних земель, а останні матимуть можливість отримувати постійну інформацію про Україну.

Матеріали наших досліджень публікувалися у ЗМІ України та діаспори. Либонь уперше за 12 років існування УВКР наша діяльність висвітлювалась у 38 українських газетах і журналах, зокрема: «Голос України», «За вільну Україну», «Україна молода», «Українське слово», «Сільські вісті», «Патріот України», «Дзеркало тижня», «Вечірній Київ», «Кримська світлиця», «Галицькі контракти» та інші; «Сучасність», «Всесвіт», «Інтерньюз Україна»; у закордонних ЗМІ: «Чорноморіє» (Болгарія), «Наша Латвія» (Латвія), «Наше слово» (Польща), «Церква і життя» (Австралія), «Комуна» (Росія), «Свобода» (США), «Українська думка» (Великобританія), «Українські новини» (Казахстан) та інші.

Також діяльність УВКР висвітлювалась в електронних ЗМІ, на радіо та телебаченні: УНІАН, Укрінформ, Всесвітня служба радіо, радіо «Голос Америки», «Німецька хвиля», радіо «Україна», «1+1», «Інтер». Загальне число публікацій перевищило 350. Значну частину статей підготувала прес-секретар УВКР п. Світлана Остапа.

Цей потік інформації охопив сотні тисяч читачів, слухачів, глядачів і УВКР, нарешті, перестала бути для України і української діаспори «terra incognita». Дуже важливу інформаційну функцію виконує щотижнева недільна радіопередача «Ми — українці», з якою виступає її редактор, співробітник Секретаріату УВКР, п. Микола Свінціцький. Вона ретранслюється Всесвітньою службою радіо та радіостанцією «Свобода». Ці передачі знайомлять українського та діаспорного слухача з видатними діячами світового українства.

* * *

Особливістю тактики УВКР в минулому році було широке залучення науковців, політиків, журналістів до вивчення специфіки форм і методів діяльності діаспорних громад. Власне цій проблематиці були присвячені науково-практичні конференції, «круглі столи», організаторами яких були співробітники Секретаріату та Ради УВКР. На цих зібраннях звучала критика державних інститутів, які мало використовують українські громади закордоння для утвердження українських національних інтересів у світовому економічному просторі.

Серед 12 проведених «круглих столів та науково-практичних конференцій» варто звернути увагу на конференцію «Українська діаспора в Росії: стан, проблеми, перспективи», в якій взяли участь науковці Українського педагогічного університету, Київського державного університету, Інституту українознавства, Ради національної безпеки і оборони України та ін.

Член УВКР, голова української громади в Карелії п. Лариса Скрипникова провела в Петрозаводську Міжнародну науково-практичну конференцію «Українці європейської півночі», на якій з доповіддю про 200-річчя з дня смерті отамана війська Запорізького Петра Калнишевського я мав честь виступити. Пані Лариса належить до невеликого числа тих керівників українських громад, які вийшли поза межі організаторів хорових і танцювальних колективів.

Серед «круглих столів» особливий інтерес викликали: «Стратегія співпраці із закордонним українством» (11.02.2003 р., Український дім) та «Світове українство, УВКР та реалізація українських інтересів у світовій економіці», який Секретаріат УВКР провів разом з фракцією «Наша Україна» за участю народних депутатів – Олега Білоуса, Павла Мовчана, Юрія Оробця та Ігоря Осташа. А також презентація книжкової виставки «Закордонне українство: історія і сучасність» (24.09.2003 р., Національна парламентська бібліотека) та дослідження книги «Злочин» про голодомор 1932–1933 рр.

* * *

На мою думку, дуже важливою формою дослідження української діаспори і при тому, либонь, чи не наймодернішою є залучення школярів. Уже два роки УВКР та Управління з питань національностей та міграції КМДА організовують конкурси школярів на краще знання діаспори. В минулому році був проведений конкурс на тему – «120 років з початку переселення українців на Далекий Схід», в якому взяли участь 45 школярів 22 київських шкіл. Переможцями вийшли 9 школярів 9–11 класів. Я переконаний, що знайомство з цими дослідженнями (а це справжні дослідження, а не звичайні учнівські твори) подивує не одного читача. У вас, шановні, на руках спецвипуск «Вісника УВКР» № 2 за 2004 рік і ви переконаєтесь, що ці роботи достойні найвищої оцінки. Там не тільки історичний нарис, але дуже цікава і тонко схоплена психологія етнічних груп.

* * *

Шановне товариство, я дозволю собі коротко зупинитися на враженнях від поїздки делегації УВКР на Далекий Схід. За даними перепису населення 1989 р. на Далекому Сході проживало 500 тис. українців. Наші далекосхідні співбесідники запевняли, що українців набагато більше. В телефонному довіднику Владивостока за 2002 рік українських прізвищ я нарахував більше 30%, а мер цього міста п.Юрій Копилов запевнив, що в Приморському краї 60% українців (перепис 1989 р. подає 180 тис.). У місті Спаську-Дальньому 80% українського населення.

Як свідчать російські соціологи українці та китайці поділяють 3 і 4 місця серед мешканців Примор’я. Проте кидається у вічі значний відсоток асиміляції українських громад. І не дивно. На півмільйона українського населення немає жодної української школи, окрім недільного класу на 20 учнів у Петропавловську-Камчатському. Делегації вдалося відвідати урок у цьому класі. І ми були вражені дітворою, яка з почуттям декламувала: «Нема без кореня рослини, а нас, дітей, без Батьківщини». Але ж це один клас на чотири губернії і півмільйона українців!

Зовсім інша доля таких національних меншин – як корейська, китайська, японська і, навіть, англійська, мови яких викладаються у середніх школах. Навіть єврейська меншина, за чисельністю значно менша від української, домоглася відкриття у Хабаровську школи з єврейською мовою навчання.

Що торкається українського шкільництва на Далекому Сході, то місцева влада пояснює це пасивністю українських громад, які не домагаються відкриття шкіл з українською мовою навчання. Та є причина, прихована набагато глибше. Терор 20-х рр., особливо після ліквідації спроб українських громадських діячів утворити національну автономію, посіяв у далекосхідних українців страх, відгомін якого передався нащадкам кінця ХХ початку ХХІ ст.

Цей страх і сьогодні намагаються підтримати російські суперпатріоти, які після нашого від’їзду з Далекого Сходу вдалися до історичного екскурсу про згадані події початку ХХ ст. У газеті «Новости» під назвою «Зелений клин» п. Алєксандр Огнєвський трактує цілком лояльні заходи українських громад як спробу «немногочисленной группы националистов захватить часть Дальнего Востока» («Новости», 19 грудня 2003 р.).

Якщо А. Огнєвський фальсифікує історію і залякує націоналізмом українців Далекого Сходу, то Голова Держдуми РФ Геннадій Сєлєзньов співчуває «українському народові», який «досыта нахлебался незалежности» («Народна газета», № 32, 2001 р.). Важко дається російським патріотам втрата імперії, та наша справа зміцнювати державу і шукати шляхів порозуміння з північним сусідом.

* * *

Під час дискусій і приватних розмов наші далекосхідні земляки пропонували поглибити контакти з Україною. Але сьогодні мушу звернути вашу увагу, шановні члени Координаційної Ради і гості, на те, що маємо надзвичайно складні обставини щодо подальшої діяльності УВКР. Під кінець минулого року до УВКР надійшла інформація про різке скорочення фінансової підтримки нашої організації, приблизно в 11 раз. І ця сума в 55,1 тис. грн., розрахована на півроку, а в першому кварталі щомісячно всього по 4 тис. грн. І наші сьогоднішні Збори ми могли провести тільки завдяки разовій цілеспрямованій фінансовій підтримці Президента України. Але що далі? Стоїмо перед проблемою подальшої діяльності нашої організації!

У зверненні до першого Віце-прем’єр-міністра України п. М. Азарова я мотивував необхідність фінансування УВКР хоча б у розмірах 2003 р., оскільки УВКР здійснює державницькі функції щодо консолідації світового українства. Адже саме завдяки фінансовій допомозі держави протягом 2002–2003 рр. УВКР провела дослідження українських громад Мурманська, Карелії, Молдови, Татарстану, Слобідської України (від Білгорода до Кубані), Далекого Сходу (від Камчатки до Владивостока), а також довготривалої поїздки від Естонії до Болгарії, тобто від Балтики до Чорного моря. Матеріали наших досліджень опубліковані у десятках газет та журналів, виступах по радіо і телебаченню.

Проте п. М. Азаров мотивував свою відмову тим, що держава фінансує тільки національні громадські організації, а УВКР – міжнародна організація – не підлягає фінансуванню. Дивна логіка такого рішення! Адже згідно такої мотивації незаконною є як фінансова підтримка в 600 тис. грн., так і в 55,1 тис. грн.

* * *

Підсумовуючи сказане, я залишаюся оптимістом, оскільки наша делегація була зустріта українською діаспорою прихильно з надією, що довготривала перерва у контактах з Україною нарешті в минулому. Українські громади прагнуть перманентних контактів культурних, наукових, молодіжних. Звідусіль сипались пропозиції, в першу чергу: а) відкрити українське консульство на Далекому Сході, оскільки єдине на весь Сибір консульство не може забезпечити необхідних послуг населенню; б) українському посольству в Москві затвердити графік відвідин далекосхідного регіону Послом і співробітниками посольства; в) забезпечити українські громади Далекого Сходу радіо і телепередачами; г) ініціювати навчання у вузах України випускників середніх шкіл РФ (дітей українського походження); д) залучити далекосхідну українську молодь до участі у всеукраїнських олімпіадах, фестивалях, спортивних змаганнях; е) керівникам держави взяти під особистий контроль допомогу українським громадам РФ.

Ми надіємось, що наш досвід лише перший крок у справі консолідації українських громад світу. Без сумніву ми будемо проводити регіональні науково-практичні конференції, продовжимо вивчення українських громад Середньої Азії, Казахстану, Кавказу, залучимо журналістські кадри діаспори до участі у виданні довідників, монографій та нашої УВКРівської періодики.

Михайло ГОРИНЬ, голова УВКР