Анатолій МАРТИНЮК,

директор Центру "Українознавство"

Товариства Знання України 

Епохальною подією в новітній історії України, безперечно, є Українська революція на початку 90-х років XX століття, основні віхи якої: Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 року), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та майже одностайне його схвалення на Всеукраїнському референдумі (1 грудня 1991 року). Цей яскравий спалах політичної активності української нації став можливим тому, що в цей буремний час народ і влада були єдині у своєму прагненні облаштовувати своє життя у власній державі. Результатом новітньої Української революції став вихід України з радянської імперії і поява на політичній арені світу незалежної Української держави та її визнання міжнародним співтовариством.

Відновлення України як великої держави в центрі Європи докорінно змінило становище багатомільйонної української діаспори у світі. По-перше, вона ідентифікувала себе з Україною як історичною прабатьківщиною і вийшла з російської діаспори, до якої її, як правило, зараховували. Закордонні українці ввійшли до кола державотворчих народів, що підняло їхній авторитет та правовий статус у державах  проживання. У наукових і навчальних закладах цивілізованих країн, зокрема США і Канади, поновлено кафедри україністики, які було виведено зі складу русистики, й розгорнуто українознавчі дослідження і студії з вивчення історії України, походження українського народу та його культури тощо. Джерельною базою для цих досліджень служить величезна історико-культурна українознавча спадщина, яку уряд Української Народної Республіки в екзині не тільки зберіг, а й збагатив новими науковими працями, зокрема тими, що розкривають злочини більшовицького режиму проти українського народу. Зарубіжні вчені і громадськість, по суті, відкрили для себе Україну, про яку вони майже нічого не знали.

По-друге, українська нація та вихідці з України, які розселились на всіх континентах світу, отримали реальну можливість встановити перервані за радянської доби ділові, культурні та духовні взаємозв'язки, насамперед України із західною діаспорою. По-третє, незалежна Україна стала впливати на відновлення національно-культурної ідентичності величезної української діаспори на Сході, зокрема в Росії. Отже, Україна і світове українство утворили єдиний, цілісний, могутній етнонаціональний організм, що дихає обома легенями (західними і східними) на повні груди. У ньому історична правітчизна є серцевиною, а світова українська діаспора її енергетичною аурою, в будь-який момент вони готові надати одна одній політичну підтримку та допомогу.

Як швидко Україна стане самодостатньою європейською державою і повноправним суб'єктом міжнародного права, як швидко вона ввійде до кола цивілізованих країн світу, як успішно витримає український народ – одна з найдавніших націй світу – тест на виживання за умов глобалізму, що нині охопив весь світ?

Розв'язання цих доленосних завдань залежить від українського народу як єдиного джерела і носія влади згідно з Конституцією України, від залучення широких верств народу до розроблення державної політики та здійснення громадського контролю за її практичною реалізацією. Це, безперечно, дасть можливість подолати безвідповідальність влади, її корумпованість, спокусу до власного збагачення, а також прискорити формування середнього класу власників, і в такий спосіб, з одного боку, припинити вражаюче зубожіння народу, а з другого – безпрецедентну концентрацію національних багатств у руках кланово-олігархічних груп, які стоять на заваді реальних демократичних перетворень у державі.

Отже, саме життя вимагає розгортання серед народу лекційної науково-просвітницької роботи з українознавства, спрямованої на національно-патріотичне виховання різних верств населення, формування у фахівців із різних галузей знань на всіх рівнях, у тому числі й державного управління, державницького мислення, національної гідності, честі і громадянських чеснот, здатних консолідувати народ у сучасну українську державно-політичну націю, забезпечити побудову національної демократичної Української держави європейського зразка на українознавчих засадах, а також прискорений перехід до інформаційного суспільства та якнайшвидше входження України до кола цивілізованих країн світу.

Додамо до цього, що оновлення знання відбувається значно швидше за зміну поколінь, і тому треба вчити чи перенавчати вже навчених, забезпечивши при цьому громадянам повноцінне життя в сучасному глобалізованому світі без втрати національно-духовних цінностей і почуття патріотизму, а також загальносуспільне розуміння людини як найвищої цінності, права кожного громадянина бути самим собою, розвивати свої природні здібності.

Товариство “Знання” України об'єднує могутній інтелектуальний потенціал у всіх сферах суспільного життя і нині є найбільшою громадською науково-просвітницькою організацією. Взявши на себе частину суспільних і державних функцій щодо подальшої розбудови післядипломної та безперервної фахової освіти, Товариство приступило до розгортання мережі народних університетів українознавства за місцем роботи, навчання і проживання громадян в Україні та українській діаспорі. Робота їх має бути спрямована на підвищення кваліфікації, загальноосвітньої підготовки та політичної культури широких верств населення, на благородну справу духовного та інтелектуального збагачення українського народу на етапі формування інформаційного суспільства в нашій країні.

Це особливо актуально. Адже знання у світі швидко оновлюються майже повністю, і тому важливо, щоб кожний фахівець міг пройти підготовку в університетах українознавства раз на рік обсягом 80 годин із відривом від основної роботи за місцем роботи, навчання, проживання. Тільки тоді працівники, зайняті у сфері державного управління, виробництва та духовно-культурній сфері, зможуть гідно відповідати на виклики часу.

Мета народних університетів українознавства – формувати самодостатню, високоосвічену та патріотично налаштовану особистість, здатну до творчого саморозвитку, яка вміє використовувати набуті знання у своїй діяльності, органічно адаптовану до активного життя в динамічно змінюваному світі багатоманітних зв'язків, здатну знайти своє місце в житті за умов глобалізму, зростання інформаційної насиченості сфер життєдіяльності та ускладнення комунікативності життя.

Отже, народні університети українознавства є дієвим засобом задоволення освітніх потреб кожного громадянина України та української діаспори впродовж його життя, здійснення “українознавчого прориву” в суспільну свідомість, що дає можливість активізувати формування сучасної української державно-політичної нації, здатної адекватно відповідати на доленосні історичні виклики, вижити в жорсткій конкурентній боротьбі між націями, що загострилася в сучасному глобалізованому світі, й облаштовувати повнокровне життя у власній, національній державі. Отже, розгортання розгалуженої мережі народних університетів українознавства в Україні та за її межами, зокрема в Росії, – веління часу.

Типова програма народного університету українознавства, яку затвердила президія правління Товариства Знання України (протокол № 5/2 від 26 грудня 2003 року), рекомендується для створення навчально-виховних закладів Товариства за місцем роботи, навчання і проживання громадян України в системах післядипломної, безперервної фахової та міжнародної дистанційної освіти та для розгортання їх розгалуженої мережі в Україні та українській діаспорі, зокрема в Росії.

В основу програми народного університету українознавства покладено концепцію українознавства та результати її втілення в науково-педагогічну і державотворчу практику, яку розробила українознавча наукова школа на чолі з професором П.Кононенком, широко відома в Україні і світі.

Типова програма народного університету українознавства є базовою для всіх спеціальностей. Вона адаптується до місцевих умов із врахуванням специфіки регіону, області, району, міста й села, а також трансформується за змістом, формою і методикою викладу матеріалу викладачами залежно від виду та профілю діяльності підприємства, установи, організації, вікових особливостей, професійного складу та інтересів і запитів слухачів. Викладачі цих освітньо-виховних закладів Товариства готуються і систематично проходять перепідготовку за розгорнутою програмою обсягом 120 годин.

До професійних якостей керівників-управлінців, фахівців із різних галузей знань, які пройшли підготовку в народних університетах українознавства, варто віднести, насамперед, знання національної історії України, історії української державності та української культури від найдавніших часів до сьогодення, вміння застосувати їх до аналізу проблем і складнощів сучасного українського суспільно-політичного життя та шляхів їх подолання, а також набуття знань із прикладного українознавства й навичок їх застосування в повсякденній практиці.

 З питань організаційного, науково-методичного та програмного забезпечення роботи народних університетів українознавства прохання звертатись до Координаційної ради народних університетів українознавства при правлінні Товариства Знання України:

голова – професор П. П. Кононенко, директор Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України,

відповідальний секретар – А. Г. Мартинюк, директор Центру “Українознавство” Товариства Знання України за адресою:

03150, м. Київ - 150, вул. Велика Васильківська, 57/3,

тел. (044) 227-2010, факс 227-3331,

e-mail: